За класичним визначенням венчурне підприємництво – це особливе поєднання двох видів підприємництва: фінансового та інноваційного. Інституціями фінансової складової венчурного бізнесу є так звані «бізнес-ангели» та венчурні фонди. Приватні інвестори дозволяють здійснити стартове фінансування проектів. В Україні це джерело інвестицій у інноваційний розвиток теж з’явилося. За даними Асоціації «Приватні інвестори України» вони готові розглядати проекти вартістю від 20 тис. дол. США до кількох мільйонів [1]. Проте відчутних зрушень в інноваційному розвитку регіонів чи держави такі інвестиції поки що не здійснили. Більш потужними постачальниками венчурного капіталу на інвестиційний ринок є венчурні фонди. Згідно вітчизняного законодавства, венчурні фонди є недиверсифікованими ІСІ закритого типу, які здійснюють виключно приватне (закрите) розміщення цінних паперів ІСІ серед юридичних та фізичних осіб [2]. Вони належать до строкових фондів, які можуть бути лише фондами закритого типу (як корпоративними (КІФ) так і пайовими (ПІФ)). Венчурні фонди можуть проводити досить ризиковану діяльність, включаючи у свої активи цінні папери, які не допущені до торгів.Найпривабливішими сферами в Україні залишаються будівництво, хімічна й добувна промисловість, переробка сільгосппродукції, харчова промисловість, роздрібна торгівля. Таким чином, венчурні фонди в Україні використовуються для оптимізації управління активами фінансово-промислових холдингів та зниження податкового навантаження, і не є джерелом капіталу для інноваційних компаній.
