Теорія інвестицій є складовою частиною загальної економічної теорії, одним із її структурно відокремлених розділів. Теоретичні проблеми розвитку інвестиційних процесів завжди посідали чільне місце у системі наукових досліджень практично усіх економічних шкіл і течій. У процесі зародження теорії інвестицій сформувалися окремі течії та напрями, що розвиваються на власних методологічних засадах або ж конкурують між собою.
Від початкових етапів економічна категорія «інвестиції» стала однією з центральних, сутність якої вченими-економістами остаточно не з'ясована.
Теорія і методологія інвестицій виразно осмислюються й формулюються лише у другій половині XX ст., а розроблення принципів та ідей стосовно інвестиційних процесів мало досить неординарну історію.
Річ у тому, що наукові, системні за своїм змістом теорії інвестицій були сформовані ще в середині XVI-XVII ст. Насамперед це соціально-економічна теорія торгових інвестицій - меркантилізм, предметом дослідження якого була сфера обігу, середовище «породження грошей грошима», тобто зростання обсягів капіталу.
Класична ліберальна теорія ідеалізувала стихійний ринковий механізм та по суті, лише обмежилася твердженнями, що тільки ринкова економіка і приватна власність дають змогу найкращим чином використати інвестиції для поновлення реального капіталу. Проблема досягнення економічного оптимуму від вкладених інвестицій набула великого значення у працях В. Парето, тому що її вже не можна було вирішувати з позиції теорії трудової вартості.
Одним із таких продуктивних підходів до аналізу інвестицій є концепція «зобов'язування», згідно з якою інвестиції самі собою не мають цінності, вона їм «ставиться в обов'язок» економічним результатом, який одержують при їхньому застосуванні.
Іншим не менш цікавим теоретичним підходом, пов'язаним із подальшим розвитком теорії маржинальної корисності, є концепція «окольності», розроблена Е. Бем-Баверком, яка дає змогу в межах аналізу технологічної еволюції та факторів, що її визначають, розглянути чинники сучасного інноваційного процесу, які впливають на ціну інвестиційних благ і тим самим стимулюють або стримують попит на інвестиції. Ця тема надовго виявилася однією з провідних в інвестиційній теорії. Наукові напрацювання щодо гіпотези про повну невизначеність умов, у яких реалізуються управлінські й фінансові рішення дали можливість сформувати сукупність математичних методів, орієнтованих на проведення інвестиційних розрахунків в умовах невизначеності, що отримали назву інвестиційної математики.
Незважаючи на панування детермінованого підходу, важливість факторів невизначеності й ризику в інвестиційних проблемах усвідомлювалася цілком чітко. Уже в перших своїх працях (1921 р.) Найт аналізує ці фактори у контексті теорії інвестицій тільки як якісні. Але й застосування тільки кількісних теоретико-імовірнісних методів дало змогу істотно просунутись у вивченні впливу ризику на прийняття інвестиційних рішень. Дослідження з цього напряму отримали назву: сучасні теорії інвестицій.
Сам термін «сучасна теорія інвестицій» припускає існування аналогічної традиційної теорії. По суті, як вважає багато хто з економістів, немає самої теорії, а є простий набір певних правил чи методів як, наприклад, широко відоме «золоте правило інвестування», згідно з яким «купувати треба дешево, а продавати дорого».
Інший авторитетний представник австрійської школи Ф. фон Візер розвинув у своїх працях ідеї маржиналізму. Розробляючи теорію інвестиційних, виробничих благ, він розглядає витрати як своєрідну корисність. Візер увів у науковий обіг термін «маржинальна корисність інвестиційних товарів».
Основні завдання, які висували ініціатори цього маржинального підходу, полягали у виявленні універсальних закономірностей розширення межі аналізу інвестиційних процесів і створення на цій основі «загальної інвестиційної моделі», а також у розробленні системної інвестиційної «мови» та відповідного математичного апарату.
«Економісти нової хвилі» сформували засади неокласичного аналізу інвестиційних процесів, які передбачали саморегулювання інвестиційної діяльності як усередині країни, так і на всьому міжнародному господарському просторі. За чинники саморегулювання брались норма прибутку та ставка процента,
Представники неокласичного підходу розширили межі інвестиційних процесів, уточнили економічну інвестиційну модель. У ній поряд з об'єктивними та суб'єктивними чинниками інвестиційної діяльності об'єктом дослідження стають і нові: структура капіталів, оптимальні розміри капіталів (обсягів інвестицій) з огляду на вичерпність ресурсів, часовий фактор інвестиційних процесів, ціновий фактор споживання інвестиційних товарів.
Уперше постає проблема свідомого регулювання розподілу інвестицій між матеріальними факторами виробництва та працею, доцільності інвестування виробництва, що базується на використанні обмежених ресурсів.
Проте економічний аналіз інвестиційних процесів усе більше позбавляється макроекономічних ознак, зводиться до мікроекономічного рівня.
Отже, становлення неокласичної традиції економічного аналізу пов'язувалося із розробкою нових, мікроекономічних засад дослідження закономірностей інвестиційних процесів.
Особливе місце серед сучасних економічних теорій, які описують інвестиційні процеси як важливу складову частину економічної політики, безперечно, належить Дж. Кейнсу, котрий на уроках Великої депресії розробив загальну теорію зайнятості, процента і грошей, яка дає можливість кількісно порівнювати такі важливі складові економічної діяльності, як заощадження та інвестиційна діяльність, рівень зайнятості й норма процента.
Поступальний розвиток економічної науки вніс у положення економічної теорії Дж. Кейнса численні уточнецня щодо методики аналізу інвестиційних чинників, які сприяють розвитку економічних процесів.
Велика заслуга в цьому И. Шумпетера, який проаналізував нерівномірності технічних нововведень і, відповідно, автономних інвестицій, розглядаючи їх як головний фактор циклічних коливань виробництва. Особливість цього підходу полягала в тому, що, аналізуючи причини динамічних змін, він концентрував увагу на інституціональних складових суспільного розвитку, а саме на інноваційній діяльності як функції виробництва.
Інвестування - це економічний процес, результати дії якого проявляються через певний час, тому ефективність інвестування виявляється через значний проміжок часу. Саме тому економісти різних шкіл та економічних теорій намагаються відкрити реалістичніший механізм рівноваги між заощадженнями й інвестиціями.
У 50-60-х роках почався новий етап - етап математичної строгості економічної теорії. У цілій низці наукових праць робилися спроби уточнити і забезпечити строгість дослідження умов максимальної ефективності економіки.
Ці праці зумовили появу великої кількості публікацій. Особливо необхідно
відзначити наукові праці, що відображають механізми державного регулювання інвестиційної діяльності з домінуванням фінансових і грошово-кредитних методів економічної політики (М. Фрідмен, В. Ойкен, Л. Ерхард, Ф. Хаєк). Аналіз інвестиційної діяльності в ринкових умовах знайшов відображення у працях І. Фішера, Д. Йоргенсона та ін.
Не менш важливим з точки зору становлення і розвитку сучасної теорії інвестицій є радянський етап, в межах якого було напрацювано значну частину наукових здобутків. Разом з тим, особливістю наукових праць цього етапу є ототожнення інвестицій з капіталовкладеннями, та орієнтація останніх тільки на формування основних виробничих засобів.
Так у вітчизняній економічній літературі до 80-х років термін «інвестиції» практично не використовувався для аналізу процесів соціалістичного відтворення, основною сферою його застосування були перекладені праці зарубіжних авторів та дослідження у галузі капіталістичної економіки. Базисним поняттям інвестиційної діяльності було поняття капітальних вкладень.
У подальшому періоді термін «інвестиції» набув поширення в науковому обігу, почав використовуватися в урядових і нормативних документах. Однак інвестиції переважно ототожнювалися з капітальними вкладеннями.
Складні проблеми організації інвестиційних процесів в умовах трансформації економічних відносин та питання активізації інвестиційних процесів є предметом поглибленої уваги сучасних економістів на пострадянському просторі.
Початок ринкових перетворень в Україні спричинив реформування підходів до аналізу інвестиційних процесів.
