Власне утримання – економічно обгрунтована частина страхової суми, яку страхова компанія залишає на своїй відповідальності. Цю суму визначають:
• окремо за страховим полісом;
• за одним ризиком;
• за рядом ризиків.
Важливо визначити частку ризику, яку слід залишати на своєму утриманні. Передавати в перестрахування досить велику частку не вигідно, оскільки страховик відраховує І значну частину зібраних ним страхових премій. Водночас досить високий ліміт власного утримання впливає на фінансову стійкість страховика.
На розмір власного утримання впливають такі чинники:
Þ Обсяг премії. Чим більший обсяг зібраної премії при незначному відхиленні від загальної кількості ризиків, тим вищий ліміт власного утримання,
Þ Середня дохідність або середня збитковість за окремими видами страхування, за об'єктами. Чим вищою буде дохідність і нижчою збитковість, тим більшим може бути рівень власного утримання.
Þ Розмір витрат на ведення справи. Якщо витрати з ведення справи за окремими видами страхування досить великі, страховик (цедент) при встановленні нижньої межі власного утримання може перекласти більшу частину цих витрат на перестраховиків.
Þ Територіальний розподіл застрахованих об'єктів. Чим більший розподіл, тим меншою буде кумуляція збитків І більшим можна встановити власне утримання.
Þ Кваліфікація і практичний досвід спеціалістів страховика (цедента). Визначення правильної оцінки ризику, максимально можливого збитку, установлення адекватного розміру комісії І необхідного розміру передач впливає на розмір власного утримання.
Іноді страховики перстраховують ризик, встановлюючи нульове власне утримання (фронтування).
