Події 1917 року внесли багато змін у страхову справу. Вже у 1918 році вона була оголошена державною монополією. Всі страхові операції здійснювались органами Головного управління державного страхування при Міністерстві фінансів. У країні застосовувались єдині правила і тарифи з кожного виду страхування.
За роки Радянської влади страхування розвивалося нерівномірно. Це стосувалося насамперед страхування об'єктів державної власності. Останні, як відомо, становили переважну частину (1986 року – 94 %) майна, що перебувало на балансах господарських формувань.
Згідно із законодавством страхування майна державних підприємств і організацій з !921 року здійснювалося добровільно.
У 1929 році було запроваджено обов'язкове страхування в державній промисловості, яке охоплювало практично все майно. Але вже через два роки страхові платежі були включені до складу податку з обороту, що зумовило зміну в порядку відшкодування збитків.
Водночас страхування кооперативних і громадських підприємств, куди ввійшли і колгоспи, було переведено на державну основу. Відповідну роботу мали виконувати органи Держстраху СРСР. Цей страховик організував також роботу з обов'язкового та добровільного страхування майна громадян.
Не існувало чіткої концепції і щодо розвитку особистого страхування. З березня 1929 року набуло значного поширення колективне страхування. Спочатку ставилося завдання охопити страхуванням не менш як 75 % працюючих. Але вже до 1940 року фактичний показник знизився до ЗО %. Цей вид страхування став збитковим. Його відмінили, ввівши індивідуальне змішане страхування, страхування на випадок смерті і втрати працездатності, страхування від нещасних випадків.