Страхова справа в Росії до Жовтневої революції 1917 р.

Найдавнішим способом страхового захисту було взаємне страхування. Починаючи з XIII ст. і до по­яви залізниці на теренах сучасної України велику роль у перевезенні вантажів на далекі відстані відігравало чумацтво. Якщо в дорозі у якогось чу­мака гинув віл чи ламався дерев'яний віз, то зусиллями всього гурту купували потерпілому потрібні засоби пересування. Тут ще не завжди вдавалися до попередньої сплати ре­гулярних внесків на створення і поповнення резервного фонду. І це мало сенс. Адже перевозити гроші було безпечніше, коли вони були розосереджені по багатьох індивідуальних гаманцях. Це не заважало виконанню зобов'язань щодо відшкодування збитків.

Найбільш поширеним страховим ризиком за тих часів стала поже­жа.

З відміною кріпосного права активізується розвиток страхової справи, орієнтованої на село. Створюється система земського страху­вання. Воно провадилось органами місцевого самоврядування перева­жно в сільській місцевості. Страхові ризики полягали в знищенні або пошкодженні вогнем нерухомості та великої рогатої худоби, страхува­лися також пенсії осіб, що перебували на державній службі. Земське страхування поділялося на обов'язкове, додаткове і добровільне.

Ці товариства обслуговували здебільшого великих домовласників, купців і фабрикантів. Страхувальникам, що укладали договори стра­хування на кілька років підряд, надавалися пільги і навіть допускалося безплатне страхування за так званим «золотим полісом».

У другій половині XIX ст. спектр страхових послуг уже був досить широким. Страхові товариства приймали на страхування будівлі, тва­рин, меблі, одежу, засоби транспорту, вантажі, певного розвитку набуло страхування життя.

Досить поширеним було й самострахування. У 1857 році було створене Російське товариство пароплавства і торгівлі (РТПіТ). Було передбачено, що при роз­поділі прибутку з нього завжди має виділятися сума, необхідна для поповнення страхового капіталу до визначеної величини. Цей фонд за­стосовувався при страхуванні суден.

Вантажі ривалий час майже не страхувалися. Це зумовлювалося, зокрема, високим довір'ям до перевізників. Наприклад, у 1857 році було зіпсовано, втрачено лише 7%  вантажних місціь.

Особисте страхування виникло в 30-х роках XIX сторіччя. Протягом тривалого часу страхування життя було монополією Росій­ського товариства застрахованих капіталів і доходів. Статут товарист­ва передбачав страхування за чотирма видами (розрядами): А – стра­хування капіталу, В – страхування пенсій на користь спадкоємців і в разі дожиття до певного строку, С – страхування пенсій на користь самого страхувальника (страхування на дожиття), Д – страхування капіталів і пенсій на користь дітей при досягненні ними певного віку. Понад 97 % припадало на розряд А.

У 1906 році був прийнятий закон про проведення страхування жит­тя державними ощадними касами. За умовами страхування договори укладалися без попереднього лікарського огляду на суми, не нижчі за 25 руб. Проте виплата страхової суми в разі настання страхового випадку відстрочувалася на 5 – 7 років.

У 1894 році був установлений державний нагляд за діяльністю ак­ціонерних страхових товариств. Він здійснювався Міністерством внут­рішніх справ. Інспектори міністерства утримувалися на кошти від спе­ціальних внесків страхових організацій.

Для відкриття філії в Росії іноземному стра­ховику належало попередньо внести до державної скарбниці грошову заставу в розмірі 500 тис. руб. і резервувати 30% надходжень страхо­вих платежів на рахунках Державного банку.

Отже, у дореволюційній Росії існували майже всі відомі на ті часи види страхування та форми страховиків. Провідна роль належала акці­онерним товариствам. На них 1913 року припадало 63 % застрахова­ного майна, 15 % належало земським і 8% – міським взаємним стра­ховим товариствам. Решта страховиків охоплювали 14 % зобов'язань з цього виду страхування.