пользователей: 21211
предметов: 10450
вопросов: 177346
Конспект-online
зарегистрируйся или войди через vk.com чтобы оставить конспект.
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ


Винятки з правил про вільний рух товарів, послуг, капіталів та осіб.


Отдельным вопросом, который необходимо рассмотреть в связи со свободой передвижения товаров, является вопрос о содержании ст. 30 Договора о ЕС, посвященной разрешению определенных национальных препятствий свободе передвижения товаров. Оснований для оправдания таких препятствий пять: 1) общественная мораль; 2) общественный порядок или общественная безопасность; 3) защита здоровья и жизни людей, животных или растений; 4) защита национальных сокровищ, имеющих художественную, историческую или археологическую ценность; 5) защита промышленной или коммерческой собственности. Общественная мораль. Суд разрешил Соединенному Королевству использовать основание общественной морали для применения норм уголовного законодательства, используемого для запрета на экспорт определенных порнографических материалов из Нидерландов, производство и продажа которых была запрещена в Великобритании Защита жизни и здоровья. Суд признал незаконным законодательство Германии, которое требовало продажи на ее территории пива, отвечающего определенной рецептуре, и которое Германия пыталась оправдать на основании защиты здоровья и жизни людей (речь шла об импорте голландского пива "Хайнекен" в Германию). Суд также признал несостоятельной итальянскую попытку использовать то же основание для оправдания запрета на торговлю макаронами из сортов обычной, а не твердой пшеницы. Ограничение движения лиц. Они содержатся в п. 3 и 4 ст. 39 Договора о ЕС. В п. 3 признается возможность введения ограничений, оправданных необходимостью обеспечения общественного порядка, общественной безопасности или здравоохранения. Порядок применения этих ограничений определен в Директиве 2004/38/ЕС и неоднократно толковался Судом. Принципиально важным было решение Суда по делу Van Duyn v. Home Office. Во-первых, в решении по этому делу Суд указал, что участие в определенной организации и разделение ее целей и задач может рассматриваться как индивидуальное поведение лица, на основании которого можно сделать вывод о применении ограничения в целях поддержания общественного порядка и общественной безопасности. Во-вторых, важным моментом в решении по этому делу является то, что Суд указал, что взгляды на поведение, являющееся основанием для применения такого ограничения, могут варьироваться в различных государствах-членах, и если конкретное государство-член рассматривает ту или иную деятельность как вредную и принимает в ее отношении административные меры, то оно может использовать и такое ограничение. Нормальное отношение к такой деятельности любого другого государства-члена не должно играть роли. В-третьих, принципиальным положением в решении Суда по этому делу явилось признание Судом невозможности абсолютного равенства в подходе к своим гражданам и иностранцам при применении ограничений на право свободы передвижения трудящихся. Действительно, государство-член не может применить к своим гражданам депортацию или запретить им въезд на свою территорию. Следующим ограничением свободы передвижения трудящихся является так называемая оговорка о публичной службе, содержащаяся в п. 4 ст. 39 Договора. Она гласит: "Положения настоящей статьи не должны применяться к трудоустройству на публичную службу". Причина ее наличия вполне очевидна, и вряд ли можно ожидать, что она будет отменена, пока Европейский Союз формально не станет федеративным государством. Однако что же можно считать публичной службой? В решении по делу Commission v. Belgium Суд дал ей определение, как "серии постов, которые прямо или косвенно связаны с осуществлением власти в соответствии с публичным правом и обязанностью охранять общие интересы государства или других публичных властей". В принципе, можно признать, что оговорка о публичной службе распространяется на служащих полиции, военнослужащих, государственных чиновников, имеющих властные полномочия, а не просто финансирующихся из государственного бюджета. Однако если государство-член все же допустило гражданина другого государства-члена к публичной службе, оно не может относиться к нему иначе, чем к своим собственным гражданам, находящимся на той же службе. Ограничение движения капитала. Им посвящена ст. 58. Прежде всего, Договор ввел возможность для государств-членов применять уместные положения национального налогового права, различающие налогоплательщиков по их месту жительства и по месту инвестирования их капитала. Договор также дал государствам-членам право принимать все необходимые меры для предотвращения нарушений национального законодательства в области налогообложения и предусмотренного в законодательстве наблюдения за финансовыми учреждениями. Подпункт "b" п. 1 ст. 58 Договора предоставил государствам-членам право на процедуры, требующие декларирования передвижений капитала в целях сбора административной или статистической информации. Вдобавок в соответствии с тем же подпунктом "b" п. 1 ст. 58 Договора государства-члены "могут применять меры, оправданные целями поддержания общественной политики и общественной безопасности". в сферу передвижений капитала между государствами-членами и третьими странами. Уже цитированный выше п. 1 ст. 56 Договора устраняет все ограничения, кроме указанных в Договоре. Вполне естественно, что такие передвижения гораздо более глубоко подпадают под отдельные ограничения, чем подобные передвижения между государствами-членами. Для ряда таких передвижений капитала не существует прямого действия п. 1 ст. 56 Договора, а применяется та же схема, что до 1990 г. использовалась для всех передвижений капитала внутри Сообщества. На них не распространяется свобода передвижения капиталов, хотя государства-члены и обязуются не принимать новых ограничений для этих видов передвижений капитала после 31 декабря 1993 г., правовое регулирование таких передвижений капиталов по-прежнему осуществляется самими государствами-членами. Под национальную юрисдикцию подпадают перемещения капитала, затрагивающие: 1) прямые инвестиции, включая инвестиции в недвижимость; 2) право учреждения; 3) предоставление финансовых услуг; 4) доступ ценных бумаг на рынок капитала. Для того чтобы действие п. 1 ст. 56 Договора распространилось и на какую-либо из этих групп передвижений капитала, необходимо, чтобы по предложению Комиссии Совет принял соответствующие меры, одобрив их квалифицированным большинством. Принятые меры отменить будет гораздо сложнее, так как для этого необходимо единогласное решение Совета. Вторая группа ограничений, под которую подпадают передвижения капитала между государствами-членами и третьими странами, находится в ст. 59 Договора. Положения этой статьи позволяют "в исключительных обстоятельствах" и при "строгой необходимости", когда передвижения капитала в или из третьих стран вызывают или могут вызвать серьезные трудности для функционирования Экономического и валютного союза, вводить решением Совета защитные меры в отношении третьих стран на срок, не превышающий шести месяцев. Под действие этих ограничений могут подпадать любые рассматриваемые передвижения капитала. Однако ситуация, когда такие меры могут быть приняты, достаточно ограничена. Кроме того, такие меры могут быть приняты лишь на довольно короткий срок (не более шести месяцев). Действовать эта статья начала с 1 января 1999 г. Наконец, третья группа ограничений передвижения капитала между государствами-членами и третьими странами состоит из ограничений, вызванных политическими причинами. Такие ограничения могут быть введены отдельными государствами-членами из серьезных политических соображений. Такие меры не принимаются всем Сообществом в рамках ст. 301 Договора.
Екологічне право ЄС (право навколишнього середовища ЄС): поняття, історія формування, особливості юридичної природи.
Від початку створення і до 1972 року Європейські Співтовариства не мали жодної компетенції у сфері навколишнього середовища. Проводились лише окремі заходи в цій сфері, існували окремі норми, що регулювали такі питання. Стокгольмська конференція ООН 1972 року мала значний вплив на розвиток екологічного права Співтовариства. В жовтні 1972 року держави-члени ЄЕС приймають Декларацію щодо програми дій із навколишнього середовища, а на початку 1973 року була прийнята Перша програма дій із навколишнього середовища (на 1973-1976 рр.). Друга програма дій Європейських Співтовариств, яка називалася “Продовження та імплементація політики Європейського Співтова­риства і програма дій з навколишнього середовища”, була прийнята у 1977 році і була фактичним продовженням і розвитком Першої програми дій. Перша та Друга програми дій визначили основні цілі екологічної політики Європейських Співтовариств, які полягають у запобіганні, зменшенні та уникненні забруднення; підтримці екологічного балансу і забезпеченні захисту біосфери; уникненні такого використання природних ресурсів, яке може суттєво вплинути на навколишнє середовище; пошуку вирішення державами екологічних проблем за межами Співтовариства, на міжнародному рівні. Третя програма дій Європейського Співтовариства “Продовження та імплементація політики Європейського Співтовариства і програма дій з навколишнього середовища” (1982-1986 рр.) була прийнята 7 лютого 1983 року. Вона містила ряд принципово нових положень, що стосувались чотирьох аспектів екологічної політики Співтовариства: необхідність подальшої інтеграції екологічної політики в інші секторні політики Співтовариства; необхідність посилення превентивних аспектів екологічної політики, при цьому особливе значення приділялось оцінці впливу на навколишнє середовище; виділення ряду галузей, дії в яких були визнані пріоритетними для покращення навколишнього середовища (інтеграція екологічної політики в інші політики Співтовариства, процедура оцінки впливу на навколишнє середовище, зниження забруднення морської і прісної води, транскордонне забруднення, небезпечні хімічні речовини і препарати, відходи, забруднення ґрунтів та ін.); формулювання низки положень, які Європейська Комісія повинна розглядати як базові під час підготовки своїх пропозицій (необхідність уникати дублювання дій, необхідність оцінювати вартість планованих дій і потенційну вимогу для їх проведення). До 1987 року, коли поправки Єдиного європейського акту до Римського договору набрали чинності, Співтовариство вже прийняло понад 150 актів вторинного законодавства в сфері охорони навколишнього середовища3. Нормативно-правові акти цього періоду стосувались питань води, повітря, шуму, контролю і поводження з відходами й небезпечними речовинами, охороною флори і фауни. Були також впроваджені важливі процедури з охорони навколишнього середовища, включаючи оцінку впливу на навколишнє середовище і обов’язкове повідомлення Комісії про певні екологічно небезпечні дії. Лише у 1987 році Єдиним Європейським Актом у Договір про за­снування Європейського Економічного Співтовариства були внесені положення, що стосувалися навколишнього середовища. Цим Актом до Договору додавався новий розділ — “Навколишнє середовище”, де були визначені цілі дій Співтовариства у сфері навколишнього середовища: охорона, захист і покращення якості навколишнього середовища; сприяння захисту здоров’я людини; забезпечення ро­зумного та раціонального використання природних ресурсів. Захист навколишнього середовища ставав невід’ємним компонентом усіх видів політики Співтовариства. Четверта програма дій з навколишнього середовища (1987-1992 рр.) була прийнята 19 жовтня 1987 року. Вона аналізує доповнення, зроблені Єдиним Європейським Актом до Римського договору та приділяє більше уваги пошуку нових можливостей для інтеграції екологічної політики в інші політики Співтовариства, звертаючи особливу уваги на такі сфери діяльності: розробка екологічних стандартів; ефективне і комплексне застосування існуючого законодавства Співтовариства; управління усіма видами впливу на навколишнє середовище; забезпечення ширшого доступу громадськості до інформації та поширення екологічної інформації. П’ята програма отримала спеціальну назву “До сталості” (1993-2000 рр.). Під час реалізації четвертої програми відбулася важлива подія у сфері охорони довкілля — Конференція ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро, на якій прозвучав заклик дотримуватися принципів та ідей “сталого розвитку”. У зв’язку з цим П’ята програма дій із навколишнього середовища була названа “До сталості. На сучасному етапі в межах Європейського Союзу підготовлений проект Договору про Конституцію для Європи, прийняття якого стане поворотним пунктом як розвитку інтеграційних об’єднань, так і європейського права. Конституція матиме окремий розділ, присвячений політиці у сфері навколишнього середовища. Така по­літика надалі залишатиметься у сфері спільної компетенції Союзу та держав-членів.


30.05.2014; 11:43
хиты: 251
рейтинг:0
Профессии и Прикладные науки
право
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2016. All Rights Reserved. помощь