63. Повноваження в сфері законодавчої і виконавчої влади.

Законодавча функція Ради випливає зі ст. 249 ДЄС, у якій йдеться про те, що: «…з метою виконання своїх завдань і дотримуючись умов, передбачених цим Договором, про спільну діяльність Європейського Парламенту і Ради, Рада і Комісія видають регламенти і директиви, приймають рішення, а також надають рекомендації та висловлюють думки», а також із ст. 202, яка серед основних повноважень Ради згадує право ухвалення рішень.
Серед прав і обов’язків Ради у сфері законодавчої влади найважливіше та основне значення мають власне законодавчі повноваження – тобто повноваження щодо здійснення правового регулювання суспільних відносин шляхом видання нормативних актів. Хоча Рада має права та обов’язки також і в інших галузях, у тому числі у сфері виконавчої влади, але саме законодавчі повноваження зрештою визначають положення цього інституту у наддержавному механізмі політичної влади ЄС та Союзу загалом.
Відповідно до установчих актів, саме Раді належить право ухвалення нормативних актів, які є обов’язковими для виконання всіма суб’єктами ЄС. Рада ухвалює найбільш важливі та юридично значущі рішення, тому її нерідко іменують законодавчим органом Союзу. Однак при цьому слід мати на увазі, що у законодавчій процедурі беруть участь не тільки Рада, але й інші інститути ЄС, перш за все, Комісія та Європейський Парламент.
До часу набрання чинності Маастрихтським Договором Рада була головним законотворчим органом Співтовариств. Європейський Парламент мав, щоправда, певні консультаційні повноваження у цьому процесі, а Комісія могла видавати виконавчі акти, однак це не змінює факту, що Рада до 1993 р. творила право Співтовариства фактично самостійно. Однак, уже починаючи від Єдиного Європейського Акту 1986 р., намітилася певна тенденція, яка полягає у включені до процесу прийняття рішень Європейського Парламенту – так, ЄЄА вводить процедуру співпраці, за якої Парламент міг накласти вето на правові акти, але Рада одноголосним рішенням могла це вето відкинути. А вже Маастрихтський Договір 1993 р. увів процедуру спільного рішення, за якої Парламент здобув право вето, якого Рада не може відхиляти, навіть за умов одноголосності. Беручи до уваги те, що Амстердамський Договір зміцнив роль Парламенту в законотворчому процесі (шляхом спрощення процедури спільного рішення і розширення сфери її застосування), доречним видається твердження, що на теперішній час Рада Європейського Союзу поділяє законодавчі повноваження з Європейським Парламентом.
Отже, після підписання відповідних договорів, на сьогодні Парламент відіграє певну (хоч і нерівнозначну) роль у процесі законотворчості, крім того, бюджетним процесом також передбачено спільну участь обох цих структур. У теперішній час Рада, спільно з Єврокомісією та Європарламентом, здійснює законодавчі функції, хоча аж до початку 90-х років вона була єдиною законодавчою інституцією ЄС. Зараз ситуація змінилася – Рада ЄС тісно співпрацює з Європейським Парламентом в ухваленні більшості рішень, щодо яких вона вже не володіє правомочністю ухвалювати рішення без згоди Європарламенту.
Незважаючи на те, що законодавчі повноваження у межах Союзу мають тепер також і Європарламент, Рада відіграє вирішальну роль у законотворчому процесі: вето Парламенту на законопроекти з деяких питань має лише відкладальний характер, а вето Ради при цьому завжди є абсолютним, неподоланним. Рада, як і Парламент, не володіє правом законодавчої ініціативи, оскільки ці повноваження зберігаються за Комісією, тому Рада має право ухвалювати рішення тільки на підставі висунутих Європейською комісією пропозицій. Однак, згідно зі ст. 208, Рада може зажадати проведення Комісією будь-яких вивчень, які визнаються необхідними для досягнення спільної мети, і подання всіх необхідних пропозицій. Це формулювання означає, що Рада володіє правом опосередкованої законодавчої ініціативи.
Загалом законодавчі функції Ради полягають у здійсненні таких повноважень:
– затвердження законопроектів, наданих Європейською Комісією, з залученням у необхідних випадках Європарламенту;
– право вимагати від Еврокомісії проведення різнобічних досліджень та подальшого внесення пропозицій;
– право делегувати свої законодавчі функції Єврокомісії у тих сферах, які пов’язані з дією особливих (або вузькоспеціальних) норм.
Разом із тим, Рада також наділена повноваженнями у сфері виконавчої влади, зокрема може в певних випадках накладати штрафи на держави-члени. Через особливості своєї організації та порядку роботи Рада не дуже пристосована до здійснення завдань виконавчої влади, які потребують безперервного, поточного управління суспільним життям. Виконавчу функцію у Співтовариствах виконує Комісія, яка, на відміну від Ради, працює на постійній основі та не залежить від окремих держав. Разом із тим, у багатьох галузях виконавчо-розпорядчими повноваженнями наділено саме Раду, яка діє зазвичай за пропозицією Комісії. Договір про ЄС залишає за Радою можливість вживати «заходів щодо виконання» законодавчих актів Співтовариства. На практиці ця можливість використовується рідко: «заходи щодо виконання», як правило, видає Комісія, а Рада здійснює контроль за цим.
Переважну більшість повноважень у сфері виконавчої влади Рада має у здійсненні свого завдання з координації спільної економічної політики держав-членів (ст. 202 ДЄС). Щорічно Рада за пропозицією затверджує своєрідний план економічного розвитку ЄС, який призначено як для Співтовариства загалом, так і для кожної окремої країни-учасниці (цей план має індикативний, а не директивний характер). Відповідний документ має назву «Загальні орієнтири економічної політики», та Рада здійснює контроль за його виконанням державами-членами. Окремі «орієнтири» видаються також у сфері політики зайнятості. З деяких питань Рада наділена також розпорядчими повноваженнями, у тому числі правом вживати санкцій до держав-членів. Йдеться, насамперед, про випадки систематичного порушення окремою державою загальних принципів конституційного ладу Європейського Союзу, а також про санкції до держави, в бюджеті якої існує «надмірний дефіцит» (ст. 104 ДЄС). В останньому випадку Рада може зажадати від цієї держави виконання певних практичних заходів, а якщо її приписи не буде виконано – накласти санкції, в тому числі й у вигляді «штрафів відповідного розміру».
Рада наділена правом надавати фінансову допомогу державам-членам, які потерпають значні економічні складнощі. У широкому значенні до повноважень Ради у сфері виконавчої влади належить також і вжиття заходів, пов’язаних із розробленням та здійсненням політики Співтовариства у різних галузях: заохочувальних заходів та рекомендацій державам-членам у сфері освіти, культури (стст. 149, 151 ДЄС), багаторічної рамкової програми у сфері науки та технологічного розвитку (ст. 166) та інших програм. Переважна більшість вказаних заходів у теперішній час затверджується спільно з Парламентом.