Договір про ЄС раніше не містив спеціального положення, що надавало Союзу правосуб’єктність, в тому числі право мати права та обов’язки згідно з міжнародним публічним правом. Відповідно, для реалізації завдань і повноважень Союзу в ІІ і ІІІ опорах міжнародні договори могли укладалися лише сукупністю держав-членів від їх власного імен, а в рамках І – від імені Співтовариств. Відсутність у Договорі про ЄС норми щодо правосуб’єктності Союзу не була випадковою. У такий спосіб держави-члени намагалися запобігти перебиранню Союзом суверенних повноважень держав-членів у галузі зовнішньо політики. Але Лісабонський договір чітко закріпив існування правосуб’єктності ЄС – ст. 47 ДЄС, Декларація 24 щодо правосуб’єктності Європейського Союзу. Ця норма тлумачиться як така, що надає ЄС міжнародну правосуб’єктність, тт. здатність мати права та обов’язки згідно з міжнародним правом (право укладати міжнародні договори від власного імені). Тому ЄС є суб’єктом міжнародного права, а саме міждержавною міжнародною організацією. Правосуб’єктність ЄС має похідний характер, а тому її зміст і обсяг визначені домовленістю держав-членів й обмежені виконанням покладених на ЄС завдань. ЄС активно користується наданою йому міжнародною правоздатністю. Воно є учасником величезної кількості міжнародних договорів, активно співпрацює з різними міжнародними організаціями, здійснює право посольства. Дпро функціонування Єс також визначає, що Співтовариство є суб’єктом національних правопорядків держав-членів. Згідно зі ст. 235 Д про функціонування ЄС «У кожній державі-члені Союз має найширшу право- та дієздатність, надану юридичним особам згідно з законодавством держав-членів. Союз, зокрема, може набувати у власність рухоме та нерухоме майно та розпоряджатися ним, а також може бути стороною в судовому провадженні. З цією метою Союз представляє Комісія». Крім того, відповідно до ст. 343 Д про функціонування ЄС «Союз на території держав-членів користується такими привілеями й імунітетами, які необхідні для виконання ним своїх завдань». Ці привілеї та імунітети поширюються на майно ЄС, членів і службовців їхніх інституцій. Їх обсяг та умови надання встановлені у Протоколі про привілеї та імунітети ЄС від 8 квітня 1965 р., що є невід’ємною частиною Д про функціонування ЄС. Таким чином, в національних правопорядках держав-членів ЄС бере участь як суб’єкт приватного права. Обсяг міжнародної правоздатності ЄС. ЄС активно реалізує надану йому міжнародну договірну правоздатність. Воно є учасником величезної кількості двосторонніх і багатосторонніх міжнародних договорів як з третіми державами, так і з міжнародними організаціями. Міжнародні договори, що укладаються ЄС, прийнято іменувати угодами (англ. agreements, фр. accord), оскільки саме ця назва вживається в Д про функціонування ЄС. Слово «договір» (англ. treaty, фр. traité) застосовується лише до установчих договорів. Загальною правовою підставою для укладання ЄС міжнародних договорів є ст. 218 Д про функціонування ЄС. Крім того, установчий договір надає договірну правоздатність щодо окремих питань: в галузі спільної торговельної політики угоди укладаються на підставі ст. 207, угоди про допомогу країнам, що розвиваються, – ст. 211 Д про функціонування ЄС, угоди про економічну, фінансову і технічну співпрацю – ст. 212 угоди про асоціацію – ст. 217. Окрему групу становлять угоди з питань валютного чи курсового режиму, що укладаються на підставі ст. 219 Д про функціонування ЄС. Процедура укладання міжнародних угод ЄС визначена в ст. 218 Д про функціонування ЄС. Переговори проводяться Європейською Комісією або Верховним представником Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки зі згоди Ради ЄС. Угоди укладаються Радою ЄС, але перед цим вона повинна провести консультації з Європейським Парламентом або отримати його згоду. На підставі ч. 11 ст. 218 Д про функціонування ЄС Суд ЄС може надати висновок, чи є проект угоди сумісним з положеннями установчих договорів. Якщо висновок негативний, то угода може набути чинності тільки після внесення відповідних змін до установчого договору. ЄС підтримує співпрацює з іншими міжнародними організаціями. Установчий договір містить спеціальну ст. 220 про відносини ЄС з окремими організаціями: ООН і її спеціалізовані установи, Рада Європи, Організація економічного співробітництва і розвитку. Більше того, ЄС може бути членом інших міжнародних організацій. Так, воно є членом Організації ООН з питань продовольства і сільського господарства (ФАО) з 1991 р. та Світової організації торгівлі (СОТ) з моменту її створення в 1995 р. Але при цьому діє принцип, що кількість голосів, поданих разом ЄС і його державами-членами, не повинна перевищувати кількості держав – членів ЄС, що є членами такої міжнародної організації. ЄС здійснює право посольства. На сьогодні більше 150 держав відкрили дипломатичні представництва при ЄС, що розташовуються в Брюсселі. Так, представництво України має назву «Постійне представництво (місія) при Європейському Союзі». Зі свого боку ЄС також відкриває свої місії у третіх країнах та міжнародних організаціях. Місії Союзу знаходяться під керівництвом Верховного представника Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки. Вони діють в тісній співпраці з дипломатичними та консульськими представництвами держав-членів. Раніше до Лісабонського договору це були дипломатичні представництва, які мали статус делегації Європейської Комісії у відповідній державі. Наприклад, у Києві була «Делегація Європейської Комісії в Україні». Правовий статус цих делегацій був подібним до статусу дипломатичних місій. Їхні співробітники користуються дипломатичними привілеями та імунітетами.
