Європейський Союз (ЄС) не є федерацією, як Сполучені Штати. Він також не є просто організацією для співробітництва між урядами, як Організація Об'єднаних Націй. ЄС - це унікальне явище. Країни, що входять до складу ЄС (його країни-члени), лишаються незалежними суверенними державами, але, об'єднавши свою суверенність воєдино, вони отримали такий вплив, якого жодна з цих країн не могла б мати сама по собі.
На практиці об'єднання суверенності означає, що держави-члени ЄС доручають спільним установам, яких було створено саме цими державами, деяку частку своїх повноважень у прийнятті рішень для того, щоб рішення стосовно справ, які становлять спільний інтерес, могли прийматися демократично і на європейському рівні.
У процесі прийняття рішеньHYPERLINK "http://europa.eu/institutions/decision-making/index_en.htm" ЄС задіяні три головних установи:
1)European Commission (Європейська Комісія), яка підтримує інтереси ЄС у цілому.
2)European Parliament (EP) (Європейський Парламент (ЄП)), який представляє інтереси громадян ЄС і обирається безпосередньо ними;
3)Council of the European Union (Рада Європейського Союзу), яка представляє інтереси окремих країн-членів ЄС;
Цей «інституційний трикутник» розроблює політичні принципи і закони, що застосовуються по всьому ЄС. По суті, нові закони пропонує Комісія, але приймають їх Парламент і Рада. Потім Комісія і країни-члени ЄС реалізують їх, а Комісія забезпечує відповідне застосування цих законів.
Існують ще дві установи, які грають важливу роль: Court of Justice (Суд Європейського Союзу) захищає європейські правові норми, а Court of Auditors (Суд аудиторів) перевіряє фінансування заходів, що проводяться ЄС.
Повноваження та обов'язки цих установ визначаються договорами, які є основою всього, чим займається ЄС. Ці договори визначають правила й процедури, яких мають дотримуватися установи ЄС. Договори узгоджуються президентами і/або прем'єр-міністрами усіх країн-членів ЄС і підтверджуються парламентами цих країн.
