Організаційний механізм Європейського Союзу - це система інститутів і інших органів, за допомогою яких дана організація здійснює свою компетенцію.З погляду своєї структури (внутрішньої будови) організаційний механізм складається із двох частин. Керівні органи, наділені, як правило, владними повноваженнями, іменуються в праве Європейського Союзу інститутами. Саме на інститути покладене здійснення завдань Європейських співтовариств і Союзу в цілому, саме в особі своїх інститутів Європейський Союз реалізує ті суверенні права, які були делеговані йому країнами-членами.Інститутів у Європейських співтовариств спочатку було 4, нині їх 6: Європейський парламент, Рада, Комісія, Суд і Рахункова палата,Європейськипй центральний банк.Інститути утворюють центр, ядро організаційного механізму кожного Європейського співтовариства і Європейського Союзу в цілому. Інші його елементи, набагато більше численні, позначаються в праві Європейського Союзу терміном "орган". Причому зазначене поняття розглядається як самостійне, у результаті чого в статтях установчих договорів і нормативних актах нерідко можна зустріти вираження "інститути й органи". Наділі, звичайно, кожний інститут одночасно виступає як орган Співтовариств і Союзу. Але зворотне вже не буде вірним: інститутів як керівних органів 6, кількість же "просто" органів у залежності от способу підрахунку можна виміряти десятками або навіть сотнями (якщо враховувати різного роду допоміжні комітети консультативного характеру).У цьому зв'язку з обліком теоретичних й практичних міркувань наведену вище нормативну характеристику структури організаційного механізму Союзу можна трохи змінити: інститути й інші органи. Перші - центральна ланка, другі часто носять допоміжний і/або консультативний характер (наприклад, Економічний і соціальний комітет як консультативний орган, що включає представників різних класів і професій на території ЄС).Багато хто з категорії "других органів" засновані самими інститутами Союзу, складаються при інститутах або навіть є їх структурними підрозділами.Зі сказаного, однак, не слід робити висновок, що "просто" органи Союзу (тобто ті, які не одержали статусу інституту) завжди є чим-небудь маловажним, несуттєвим.Серед розглянутої категорії зустрічаються й такі, значення яких у політичній системі Союзу дуже велико. Як приклад можна привести Європейська рада, що включає вищих керівників всіх країн-учасниць і Голови Європейської комісії.Слід зазначити, що поняття "орган" у праві Європейського Союзу використовується в дуже широкому значенні. До категорії органів тут відносять і такі утворення, які в країнах позначаються терміном "установи", наприклад, Європейський соціальний фонд або Європейське агентство з питань навколишнього середовища.Сюди ж включаються й ті частини організаційного механізму, що мають власну правосуб'єктність, відмінної от правосуб'єктності Співтовариств і Союзу в цілому. В адміністративному праві деяких країн подібні установи мають статус публічної юридичної особи (на відміну від приватноправового: акціонерне товариство й т.п.), а в офіційних документах Союзу їх іноді іменують "децентралізована організація" (дослівно - організм) або "організація публічного права, створена на підставі установчих договорів".Отже, структуру організаційного механізму можна охарактеризувати як дворівневу. Перший (базовий) рівень становить інституційний механізм (система 6 інститутів), для другого (інші органи) характерне різноманіття організаційно-правових форм і загальних умов діяльності.Інститути ЄС створюються і функціонують на основі правових приписів, що містяться в установчих договорах. Вони, за визначенням Суду ЄС, виконують роль «конститутивної хартії». Вони деталізуються і уточнюються в актах вторинного (а частково й третинного) права ЄС. Такі, наприклад, внутрішній регламент Європарламенту, регламент Ради ЄС та регламент Комісії, міжінституційні угоди, що укладаються між Радою, Парламентом і Комісією.
Положення, що стосуються інститутів, містяться в кожному із двох установчих договорів, що створюють правову основу ЄС. У ДЄС визначається правовий статус інституціональної системи в цілому і її окремих компонентів. Їм присвячені розділ III, ст. 13-19 ДЄС. У ДФЕС закріплюються і деталізуються компетенція, порядок формування та функціонування інститутів. Їм присвячена частина шоста ДФЕС (зокрема розділ I, глава 1, ст. 223-287 і гл. 2, ст. 288-307).
