До такого роду джерел відносяться рішення Суду і рішення Трибуналу першої інстанції.
Прецедентне право становить окрему категорію джерел поряд з первинним і вторинним правом. За своєю юридичною силою джерела прецедентного права займають проміжне положення в ієрархії джерел права Союзу. Прецедентне право завжди доповнює і розвиває положення установчих договорів (тобто норм первинного права) і не може їх скасовувати. Що ж до права вторинного, то його норми не тільки доповнюються, але змінюються і скасовуються рішеннями судів Європейського Союзу.
Правила, встановлені судами Союзу, грають роль прецеденту (загальнообов'язкового стандарту) для національних органів правосуддя всіх держав-членів. Більш того, самі суди Союзу згодом встановлюють на їх основі нові принципи і норми. З цієї причини в новітніх рішеннях дуже часто можна побачити фразу: «на підставі сформованого прецедентного права» ...
З проміжного положення прецедентного права випливає наступне. З одного боку, рішення судів, природно, базуються на установчих договорах, насамперед Договорі про Європейське співтовариство. Але, з іншого боку, офіційне тлумачення Договору про ЄС здійснює саме Суд Співтовариств. З цієї причини він може визнати недійсним акти вторинного права на підставі протиріччя власним рішенням.
Джерела прецедентного права Європейського Союзу не є загальнообов'язковими. Однак рішення Суду і рішення Трибуналу першої інстанції обов'язкові для:
сторін у справі;
національних судів;
самих Суду і Трибуналу в майбутньому.
Всі органи держав-членів різних рівнів і гілок державної влади зобов'язані забезпечувати виконання рішення Суду в сферах своїх повноважень відповідно до Рішення у справі «Waterkeyn» (1981 р.).
Формально суди Європейського Союзу не вважаються правотворческими органами. Однак правотворческие функції Суду і Трибуналу виникають з повноважень з тлумачення установчих договорів. Норми case law з'являються в процесі правозастосовчої діяльності, а також в ході розгляду конкретних справ судами Союзу.
