До джерел первинного права відносяться всі установчі договори Європейського Союзу. За своєю юридичною природою всі акти первинного права є міжнародними договорами. Норми актів первинного права мають вищу юридичну силу по відношенню до всіх інших норм Європейського Союзу
Особливість Європейського Союзу полягає в тому, що в його основі лежать 15 міжнародних договорів установчого характера.Основнимі з них є:
Римський договір, що засновує Європейське співтовариство 1957
Римський договір, що засновує Європейське співтовариство з атомної енергії 1957
Маастрихтський договір про Європейський Союз 1992 р.
Ці три договори разом з додатками та численними
протоколами складають категорію установчих договорів у вузькому сенсі. Вони носять конституирующий характер для Європейського Союзу і часто іменуються «конституцією» Європейського Союзу.
До установчих договорів в широкому сенсі зазвичай відносять
всі перераховані вище акти, а також міжнародні договори,
змінюють і доповнюють їх:
Перший бюджетний договір 1970;
Другий бюджетний договір 1974;
Єдиний європейський акт 1986;
Амстердамський договір, що змінює Договір про Європейський
Союзі, договори, що засновує Європейські співтовариства, і ряд пов'язаних з ними актів 1997;
Ніццький договір, що змінює Договір про Європейський Союз, договори, що засновує Європейські співтовариства, і ряд связаннихс ними актів 2001
Зміни та доповнення в три основних установчих договору вносилися і договорами про приєднання нових держав-членів. Всього їх було п'ять:
Договір про приєднання Великобританії, Ірландії та Данії 1972;
Договір про приєднання Греції 1979;
Договір про приєднання Іспанії та Португалії 1985;
Договір про приєднання Австрії, Швеції та Фінляндії 1994;
Договір про приєднання Угорщини, Кіпру, Латвії, Литви,
Мальти, Польщі, Словаччини, Словенії, Чехії та Естонії 2003
До числа джерел первинного права необхідно також відносити ще два документи:
Акт про прямі вибори представників до Асамблеї (Європейський парламент) загальним прямим голосуванням 1976;
Незважаючи на те що ці акти затверджені рішеннями Ради, за своєю юридичною природою обидва документи є міжнародними договорами, оскільки для набуття чинності вони прямували на ратифікацію державам-членам. Рішення ж Ради в даному випадку виступають як резолюції міжнародних конференцій, в яких виражається воля представників держав-членів. Відсутність впорядкованості і сама кількість установчих актів Європейського Союзу говорить про те, що вони вже давно потребують кодифікації. Цю проблему вирішує Договір про Конституцію для Європи, який скасує більшість з перерахованих вище актів і втілить діючі норми більшості з них у своєму змісті. З моменту набрання чинності цього документа він, нагадаємо, замінить всі джерела первинного права, за винятком Договору про Евратоме 1957.
