До 1986 р. центральною проблемою, що активно обговорювалася в Комісії ЄС, була стратегія західноєвропейської інтеграції на 90-і роки і характер майбутніх реформ в ЄС. Ця довга дискусія, що тяглася майже п"ять років завершилась підписанням важливих спільних документів. Міжурядова конференція країн ЄС, що проходила в кінці 1985 р. в Люксембурзі схвалила так званий Єдиний європейський акт (ЄЄА). 17 лютого 1986 р. він був підписаний представниками дев"яти країн. Данія, Греція та Італія поставили свої підписи після того, як в Данії 27 лютого пройшов референдум, що підтримав Європейський акт.
Прийняття ЄЄА ознаменувало вирішення цілого ряду проблемних питань. По-перше, прийнятий документ містив широку програму дій Співтовариства на майбутні роки, охоплюючи різні сфери інтеграції - від утворення єдиного ринку країн-членів і "технологічного співтовариства" до європейського зовнішньополітичного співробітництва. По-друге, ЄЄА вперше в історії ЄС вносив зміни і доповнення в його юридичну основу - Римський договір.
Досягнувши на початку 70-х років основних завдань, поставлених у Римських договорах (утворення митного союзу, єдиного аграрного ринку, здійснення часткової лібералізації ринку капіталів), Співтовариство зупинилося на досягнутому. Країни ЄС широко використовували в конкурентній боротьбі різні протекціоністські бар"єри, що стали гальмувати розвиток їх взаємного економічного обміну. Одночасно Римський договір не передбачав і не міг передбачати на той час спільної структурної, науково-технічної і промислової політики, спільних акцій в області охорони навколишнього середовища і т.і.
Діяльність Співтовариства наштовхнулась на перешкоди, зв"язані не тільки з ускладненням завдань інтеграції, але й з розширенням числа країн-членів. В результаті все частіше ускладнювалось прийняття рішень на основі принципу консенсус. На початку 80-х років не було прийнято жодної спільної програми по скороченню безробіття, вирішенню проблем економічно відсталих районів, охороні навколишнього середовища.
Загострення міжнародної обстановки на початку 80-х років зумовило необхідність пошуку шляхів узгодження і зовнішньополітичних курсів західноєвропейських країн в рамках Співтовариства. Але на відміну від інших напрямків інтеграції зовнішньополітичне співробітництво країн Співтовариства носило необов'язковий характер, воно не було закріплене юридичне, що значно ускладнювало узгодження і проведення спільної "європейської" лінії на міжнародній арені.
В цих умовах з'явилося безліч різноманітних проектів реформ ЄС та його інститутів. Найбільш активними були прихильники прийняття максималістських програм реформ: перетворення Співтовариства в Європейський політичний союз, наділений наднаціональними повноваженнями і розповсюджуючий свою компетенцію не тільки на область економічної інтеграції, зовнішню політику, але й на сферу оборони. Ця ідея знайшла активних прихильників серед правлячих кіл ФРН, Італії, країн Бенілюксу, її просуванню в значній мірі сприяли зміни в європейській політиці Франції. Утворений по ініціативі Франції в 1984 р. в Фонтебло спеціальний комітет мав підготувати конкретні рішення щодо утворення Європейського союзу (Проект Спінеллі).
Такі країни як Данія і Греція рішуче протистояли ідеї перетворення Співтовариства в Європейський союз і надання йому наднаціональних повноважень. Великобританія та Ірландія зайняли стриману позицію. Але, не дивлячись на досить гостру боротьбу, компроміс було знайдено, що вилилось у прийнятті єдиного європейського акту, що фактично став початком нового підходу країн-членів ЄС до ідеї європейської інтеграції.
ЄЄА, що вступив у силу 1 липня 1987 р., був результатом досить складного компромісу, що хоча й обумовило його дещо декларативний та половинчастий характер, означало новий якісний поштовх у розвитку західноєвропейської інтеграції.
ЄЄА проголошував центральним завданням Співтовариства утворення до 31 грудня 1992 р. "простору без внутрішніх кордонів", тобто завершення формування єдиного спільного ринку, усунення всіх перешкод щодо вільного пересування товару, людей, послуг та капіталів в рамках ЄС.
ЄЄА вносив доповнення в ^Римський договір, згідно якого вперше в історії Співтовариства країни-члени зобов'язувались тісно координувати економічну та валютну політику з метою перетворення ЄС в валютно-економічний союз. Одночасно, одна із головних проблем в цій сфері - утворення Європейського валютного фронту - залишалась невирішеною.
Особливе значення ЄЄА придавав інтеграції в сфері наукових досліджень і розробок, в розвитку і освоєнні нових технологій. Вносились зміни в порядок прийняття рішень.
Було передбачено, що в Раді міністрів рішення будуть прийматися більшістю голосів в таких областях, як взаємний обмін послугами, капіталами, діяльність морського та повітряного транспорту. Разом з тим, кожна країна ЄС зберігала за собою право вето, якщо доводила, що те чи інше рішення зачіпає її "життєві інтереси".
Особливе місце в ЄЄА відводилось "Європейському політичному співробітництву" (ЄПС) в області зовнішньої політики. Якщо раніше таке співробітництво відбувалось в рамках Європейської ради неофіційно, то після 1986 р. воно вперше отримало законодавчу.Країни ЄС підтвердили свої наміри координувати "політичні та економічні аспекти безпеки". Вперше ці положення були сформульовані в Урочистій декларації, прийнятій ЄС з червні 1983 р. Питання воєнної безпеки, із-за гострих розбіжностей між країнами, не були включені в договір.
