84. Юрисдикція Суду ЄС. Справи прямої юрисдикції. Преюдиціальні запити національних судів.

Суд має обов'язкової юрисдикцією в відношенні держав-членів, органів Союзу та інших суб'єктів. Юрисдикція - це завжди коло справ, які підлягають розгляду уповноваженим органом, підсудність. За своїм змістом юрисдикція Суду включає в себе три ocновние групи повноважень: вирішувати спори з правовідносин, що виникають на підставі норм установчих договорів та законодавства ЄС, - пряма юрисдикція; розглядати запити судових органів держав-членів, які стикаються з проблемами тлумачення і застосування норм права Європейського Союзу, - преюдиціальне (непряма) юрисдикція; розбирати справи в порядку попереднього контролю.
Справи прямий юрисдикції - це спори, що виникають в ході реалізації в життя норм права ЄС, тобто, по суті своїй, справи позовного виробництва. Одна зі сторін (позивач) залучає іншу (відповідача) до Суду за передбачуване порушення юридичної норми Співтовариства, а також, можливо, її суб'єктивного права або інтересу (приміром, у позовах про відшкодування шкоди, заподіяної приватним особам).
Коло осіб, яких можна залучити до Суду в якості відповідача, є обмеженим. Найбільш часто порушниками В«європейськихВ» правил виступають, природно, фізичні та юридичні особи. Відповідні справи (і цивільні, і кримінальні) розглядають національні суди держав-членів, які зобов'язані в тому випадку застосовувати безпосередньо діючі норми права ЄС, навіть всупереч законодавству конкретного держави.
Суд Європейських співтовариств за загальним правилом позови до приватним особам, а одно до посадових осіб держав-член не розглядає. До його юрисдикції віднесені ті суперечки, які є найбільш складними і важливими з політичної точки зору і зачіпають інтереси ЄС в цілому.
Відповідно до Договору про ЄС в якості відповідача перед Судом можуть залучатися, по-перше, держави-члени в цілому, по-друге, органи Європейського Союзу, а також їх посади особи і службовці. Позови до держав-членів. Держава-член залучається Суду у разі порушення ним обов'язків, що випливають з Договору про ЄС, тобто невиконання (неналежного виконання) ним на своїй території будь норми або індивідуального приписи Співтовариства.
Рішення Суду про визнання держави-члена порушником є для нього юридично обов'язковим. У цьому випадку держава-порушник зобов'язане прийняти всі В«необхідні заходи для виконання рішення СудуВ» (ст. 228 Договору, який стверджує Європейське Співтовариство), наприклад, скасувати або, навпаки, видати необхідні законодавчі акти (якщо мова йде про невиконанні вчасно директиви). Для національних судів, соответствено виникає обов'язок не застосовувати правові акти держави-члена, визнані не відповідними права ЄС.
У разі повторного порушення держава-член ЄС може бути оштрафовано Судом, причому розмір штрафу (у вигляді одноразової суми або періодичних платежів) не обмежений (пункт 2 ст. 228).
Позови до органів Європейського Союзу та їх посадовим особам. Неправомірні дії (бездіяльність) можуть здійснювати не тільки національні, а й наднаціональні влади в особі органів Європейського Союзу. У залежності від характеру порушення Договір, який стверджує Європейське Співтовариство виділяє два основних види позовів:
1) позови про анулювання (ст. 230). Такого роду позови подаються з метою скасування регламентів, директив та інших правових актів органів ЄС (Крім рекомендацій та висновків, які не мають обов'язкової юридичної сили). p> Спільним підставою для подачі позову про анулювання і, відповідно, для можливого скасування документа служить протиріччя актів поточного законодавства В«конституційної хартіїВ» ЄС, тобто його установчого договором. Згідно з самим Договором, стверджуючому Європейське Співтовариство (Абз. 2 ст. 230) зазначене протиріччя може проявлятися в В»кількох формах:
В«відсутність компетенціїВ», наприклад, якщо Європарламент видав регламент або директиву від свого імені, тоді як він може це робити лише спільно з Радою;
В«суттєве порушення процедуриВ», наприклад, видання Радою правового акта без пропозиції Комісії або не дочекавшись консультативного висновку Європарламенту (у разі, коли повинна застосовуватися процедура консультації);
В«порушення цього Договору або будь-якої норми права, що відноситься до його застосування В». У даному випадку мова йде про В«матеріальномуВ» контролі, тобто перевіряється сам правовий акт (його зміст) на відповідність установчого договору;
В«зловживання владоюВ», тобто реалізація повноважень всупереч законним цілям, передбаченим установчим договором, у тому числі в особистих інтересах членів відповідного інституту.
При наявності хоча б однієї з зазначених підстав Суд оголошує оспорюваний акт нікчемним, тобто що не має сили з моменту прийняття. Однак для регламентів Суд може при необхідності зберегти в силі настали раніше їх юридичні наслідки, визнати недійсним регламент лише з моменту винесення судового рішення (Ст. 231 Договору, який стверджує Європейське Співтовариство). p> 2) позови з бездіяльності (ст. 232 ДЄС). У даному випадку порушення з боку органу ЄС виражається те, що він не приймає рішення, хоча повинен був це зробити відповідно до установчого договору.
Якщо факт такого протиправного бездіяльності встановлений Судом, то відповідний інститут, як і у випадку позову про анулювання, зобов'язаний вжити всіх необхідних заходів для виконання судового рішення (ст. 233 Договору, який стверджує Європейське Співтовариство). У даному випадку ця обов'язок виявляється у позитивних діях, тобто у виданні регламенту, директиви і т.д. p> Позови з бездіяльності подаються до Суду зацікавленими особами тільки після попереднього звертання до відповідного інституту ЄС. Якщо останній не дає відповіді протягом двох місяців, то впродовж наступних двох місяців може бути пред'явлений позов з бездіяльності. Якщо отриманий негативний відповідь, то на рішення про відмову може бути поданий позов про анулювання.
Справи непрямої юрисдикції - це ті справи, які Суд Європейських співтовариств розглядає по запитам судових органів держав-членів. Якщо національний суд стикається з необхідністю застосувати норму права ЄС, то він може, а в ряді випадків зобов'язаний спочатку звернутися до Суду Європейських співтовариств за офіційним роз'ясненням.
Такого роду запити судових органів держав-членів називаються преюдиціальними (тобто вони прямують до моменту винесення остаточного постанови по справі), а повноваження Суду їх розглядати - преюдиціальне (або непрямої) юрисдикцією. На відміну від справ прямий юрисдикції Суд в даному випадку не виносить рішенн я по суті конфлікту (це робить національний суд на підставі власної оцінки фактичних обставин справи). Роль Суду іншого плану: він покликаний дозволити правову колізію або неясність, з якою стикаються органи правосуддя держав-членів у ході застосування юридичних норм ЄС.
Рішення Суду обов'язкове для національного суду, направив преюдиціальний запит. Воно також служить прецедентом для всіх інших суден, які стикаються з аналогічними проблемами в своїх країнах. Тим самим завдяки насамперед преюдиціальним росам забезпечується однаковість судової практики на території ЄС. p> Які цілі напрямки преюдиціальних запитів до Суду Євро-рейскіх спільнот? p> перше, вони можуть подаватися з метою отримати роз'яснення змісту норм установчого договору, а одно правових актів інституцій Європейського Союзу та Європейського центрального банку - запити про тлумаченні
 p> друге, метою преюдиціальне запиту може служити оспорювання актів вторинного права за причини їх ймовірного протиріччя установчого договору ЄС - запити про Відповідно Правових актів інститутів і ЄЦБ установчого договору.
Якщо національний суд при розгляді конкретної справи приходить до висновку, що регламент, директива або інший правовий акт інститутів ЄС суперечить В«конституціїВ» (установчого договору), він не має право сам оголошувати В«законВ» Спільноти недійсним.
У подібних обставинах судовий орган держави-члена призупиняє розгляд справи і направляє преюдиціальний запит до Суду Європейських співтовариств. За підсумками розгляду запиту Суд може оголосити відповідний акт не. підлягає застосуванню.
Таким чином, с; допомогою преюдиціальних запитів з'являється можливість оспорювати рішення інститутів і після закінчення терміну позовної давності для подачі позовів про анулювання, який дуже короткий (два місяця).
допомогою того ж механізму фізичні та юридичні особи | Можуть добитися розгляду Судом питання про В«неконституційностіВ» регламентів і директив, тобто нормативних актів, які вони не [можуть оскаржувати безпосередньо.
третє, метою запиту національного суду нерідко служить дозвіл колізії між національним і коммунітарних правом - запити про відповідність правових актів держав-членів праву EC.
Даний вид запитів прямо не передбачено установчим договором (вони маскуються під запити про тлумачення), але широко зустрічається на практиці, коли національний суд не впевнений в суперечності двох правових систем або не бажає самостійно, спираючись на принцип верховенства права ЄС, визнавати національний закон не має юридичної сили.
Відповідно до ст. 234 Договору про ЄС направляти преюдиційні запити можуть як суди, так і трибунали держав-членів. Поняття В«трибуналВ» охоплює органи, що здійснюють юрисдикцію за певними справах, але не входять до системи судової влади держав-членів, наприклад Імміграційний трибунал Великобританії. p> Напрямок преюдиціальне запиту - право національного судна/трибуналу, яке він реалізує на будь-яких стадіях процедури як по власною ініціативою, так і за ініціативою осіб, що у справі: позивача, відповідача, підсудного і т.д.
Однак для судів і трибуналів вищих інстанцій, тобто для тих В«рішення яких не підлягають оскарженню відповідно до національним правом В»(це не завжди верховний або аналогічний суд) направлення даного запиту перетворюється в обов'язок (абз. 3 ст. 234 Договору, який стверджує Європейське Співтовариство). Від цього обов'язку вони звільняються тільки в тому випадку, коли правова проблема вже була врегульована, прецеденти правом Суду. p> Справи попереднього контролю. У справах попереднього контролю Суд розглядає правомірність юридичних актів ще до їх здійснення, тобто на етапі підготовки проекту рішення.
Сюди відносяться, перш за все, запити про відповідність установчого договору підписаних, але ще не вступили в силу угод ЄС з третіми країнами та міжнародними організаціями - попередній В«Конституційний контрольВ» міжнародних договорів, аналогічний існуючому у Франції. p> Відповідно до ст. 300 Договору, який стверджує Європейське Співтовариство (параграф 6) з необхідним запитом до Суду можуть звернутися Рада, Комісія, а також будь-яке з країн-членів. Ніццький договір додав до цього переліку Європейський парламент. За підсумками розгляду проекту угоди Суд виносить висновок.