Підозрюваний — це особа, яка затримана по підозрінню у вчиненні злочину або до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого (ст. 43 КПК). Процесуальним актом, за яким особу визнають підозрюваною, є або протокол (постанова) про затримання або постанова про обрання запобіжного заходу до пред’явлення обвинувачення. Для застосування запобіжних заходів мають бути певні фактичні дані, що вказують на причетність особи до вчинення злочину, не достатньо лише суб’єктивної підозри особи, яка веде розслідування. Підозрюваний має право: знати, в чому його підозрюють; давати показання або відмовитись давати показання і відповідати на запитання; мати захисника і побачення з ним до першого допиту; подавати докази; заявляти клопотання і відводи; вимагати перевірки судом чи прокурором правомірності затримання; подавати скарги на рішення і дії особи, яка провадить розшукові дії та дізнання, слідчого і прокурора, а за наявності відповідних . підстав — на забезпечення безпеки.
Обвинуваченим є особа, щодо якої в установленому КПК порядку винесено постанову про притягнення як обвинуваченого. На підставі ч. 2 ст. 43 КПК обвинувачений має право: знати, в чому його обвинувачують; давати показання або відмовитись давати показання та відповідати на запитання; мати захисника і побачення з ним до першого допиту; подавати докази; заявляти клопотання; ознайомлюватись після закінчення досудового слідства або дізнання з усіма матеріалами справи; заявляти .відводи; подавати скарги на дії та рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду, а за наявності відповідних підстав —- на забезпечення безпеки. Про роз’яснення обвинуваченому його прав слідчий зазначає в постанові про пред’явлення обвинувачення, що підтверджується підписом обвинуваченого. Після допиту обвинуваченого складають протокол допиту, який має бути закріплено підписом обвинуваченого. Обвинувачений вправі внести певні зміни до цього протоколу. Він також може власноручно записувати свої показання або ж довірити це робити особі, яка проводить допит. В Останньому випадку він повинен зазначити, що з його слів все записано правильно і ним прочитано.
Із моменту винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченої до неї може бути застосовано передбачені законом заходи процесуального примусу, а саме один із видів запобіжних заходів.
{15. Захисник}
Захисником у кримінальному процесі є адвокат[1], який здійснює захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, а також особи, стосовно якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстрадицію)[2].
Захисник користується процесуальними правами особи, яку він захищає, крім окремо встановлених випадків.
Одночасно брати участь у судовому розгляді можуть не більше п'яти захисників одного обвинуваченого.
Захисник має право брати участь у проведенні допиту та інших процесуальних діях, що проводяться за участю підозрюваного, обвинуваченого, до́ першого допиту підозрюваного мати з ним конфіденційне побачення без дозволу слідчого, прокурора, суду, а після першого допиту — такі ж побачення без обмеження кількості та тривалості. Такі зустрічі можуть відбуватися під візуальним контролем уповноваженої службової особи, але в умовах, що виключають можливість прослуховування чи підслуховування.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх службові особи зобов'язані виконувати законні вимоги захисника.
Повноваження захисника на участь у кримінальному провадженні підтверджуються:
свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю;
ордером, договором із захисником або дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Підозрюваний, обвинувачений має право відмовитися від захисника або замінити його
Кримінальним процесуальним кодексом України також встановлюються права та обов'язки захисника, правила його залучення до процесу, випадки, коли його участь є обов'язковою, гарантії його діяльності тощо.
Поняття «захисник» відмежовується від поняття «законний представник». Останнім можуть бути батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності — опікуни чи піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім'ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній, недієздатний чи обмежено дієздатний[4].
