Правовий режим земель сільськогосподарського призначення — це теоретичне поняття, яке узагальнює їх правову характеристику як об'єкта земельних відносин і містить вказівку на коло найважливіших правових відносин, які складаються з приводу цих земель. У радянський період розвитку земельного права і законодавства основною складовою і головним елементом правового режиму земель був примат виключної державної власності на них, у тому числі й на землі сільськогосподарського призначення.
Правовий режим земель сільськогосподарського призначення неоднорідний. Ця обставина обумовлена видами таких земель та їх економічними й екологічними властивостями; юридичним статусом суб'єктів, які здійснюють використання зазначених земель; іншими об'єктивними причинами. Тому в літературі прийнято виділяти загальний, особливий і спеціальний правові режими земель сільськогосподарського призначення.
Загальний правовий режим охоплює всі землі, придатні для потреб сільського господарства. Основне цільове призначення цих земель — бути засобом виробництва продуктів харчування і кормів для тварин, а також сировини для промисловості. Для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-комунального господарства, залізних і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов'язаних з веденням сільськогосподарського виробництва, згідно з ч. 3 ст. 23 ЗК надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.
Особливий правовий режим поширюється на сільськогосподарські угіддя з кадастровою оцінкою вище середнього рівня. До них належать рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги. Правовий режим цих земель полягає в їх пріоритетному використанні для сільськогосподарських цілей.
Спеціальний правовий режим встановлюється для особливо цінних сільськогосподарських угідь. До таких земель відповідно до ст. 150 ЗК належать зокрема: землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів, землі природно-заповідного фонду, землі історико-культурного призначення тощо. Вилучення (викуп) особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб допускається лише для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією. Таке вилучення (викуп) здійснюється за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, які у свою чергу повинні погодити питання про це з Верховною Радою України.
Усі землі, придатні для сільськогосподарського виробництва, мають пріоритетний режим використання. Це означає, що вони повинні надаватися, насамперед, для сільськогосподарського використання (ст. 23 ЗК). Визначення придатності земель для потреб сільського господарства провадиться на підставі даних державного земельного кадастру.
