Застосуванню способів припинення права власності на землю характерні певні особливості. Вони передбачені в законі та підлягають застосуванню згідно з його вимогами. При цьому в одних випадках закон прямо визначає умови і порядок застосування цих способів, а в інших обмежується словосполученням "у встановленому законом порядку".
Припинення права власності на землю в силу вимог закону передбачено у ст. 145 ЗК, у якій зазначено, що якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка згідно з ЗК не може перебувати у її власності, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права. Такими особами за чинним ЗК визнані, наприклад, іноземні громадяни та особи без громадянства, яким не можуть належати землі сільськогосподарського призначення на праві власності. Якщо ж такі земельні ділянки все ж таки стають їх власністю, наприклад, у разі прийняття спадщини, то вони підлягають відчуженню. Таким чином, закон передбачає можливість добровільного відчуження ділянки її власником протягом року.
Викуп земельних ділянок для суспільних потреб передбачений у ст. 146 ЗК. У ній визначені земельні ділянки, що підлягають викупу, суб'єкти, які здійснюють його, цілі використання ділянок, які викуповуються, умови та порядок здійснення викупу тощо. Зокрема, викупу підлягають земельні ділянки, які перебувають у приватній власності громадян та юридичних осіб. Викуп здійснюється органами державної влади та місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності є новою підставою припинення права власності на землю. За деякими ознаками воно дещо схоже з примусовим викупом земельної ділянки для суспільних потреб. Це виявляється у належності відчужуваних земельних ділянок на праві власності громадянам або юридичним особам, у здійсненні відчуження за умови повного відшкодування їх вартості тощо. Проте примусовому відчуженню земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності передує введення воєнного або надзвичайного стану. Це відрізняє примусове відчуження від усіх інших підстав припинення права власності на землю.
Конфіскація земельної ділянки, як підстава примусового припинення права власності на землю вперше передбачена у земельному законодавстві. Згідно зі ст. 348 ЗК земельна ділянка може бути конфіскована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Незважаючи на те, що земля у економіко-правовому значенні не є майном, наведена земельно-правова норма текстуально співпадає з положеннями ст. 41 Конституції. Застосування конфіскації земельної ділянки у судовому порядку, як підстави примусового припинення права власності на земельну ділянку, може відбуватися у кримінальному, адміністративному або цивільному судочинстві.
