Добровільний порядок припинення прав на землю має певне поширення на практиці, у зв'язку з чим він одержав відповідну регламентацію в земельному законодавстві. Серед добровільних способів припинення прав на землю особливе місце займає добровільна відмова від використання земельної ділянки на відповідній правовій основі. Добровільна відмова від права власності на землю або права користування земельною ділянкою становить вільне волевиявлення власника чи землекористувача, спрямованого на припинення належного йому суб'єктивного права щодо подальшого використання земельної ділянки на правових підставах, передбачених земельним законодавством. З цього випливає, що добровільна відмова, як спосіб припинення прав на землю не є самочинним залишенням земельної ділянки.
Припинення права земельної власності на підставі добровільної відмови здійснюється за заявою власника землі, що подається у відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. У випадку згоди на її прийняття, зазначені органи укладають із власником землі відповідний договір про передачу права власності на земельну ділянку, який підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Припинення права постійного користування земельною ділянкою у порядку добровільної відмови також здійснюється за умови подання заяви володільцем відповідного суб'єктивного права. Вона подається землекористувачем власнику земельної ділянки, тому що у цьому випадку власник відомий. На підставі заяви землекористувача власник землі приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації прав на землю.
Примусовий порядок припинення прав на землю закріплений у єдиній нормі ЗК, що охоплює як припинення права власності на землю, так і права користування земельною ділянкою. В інших нормах детально регламентуються особливості умов їх реалізації для кожного способу припинення права земельної власності та права землекористування. Але оскільки примусове припинення суб'єктивних прав на землю здійснюються не з волі її власника або землекористувача, загальним для примусових підстав, що припиняють право власності на землю та право землекористування, є судовий порядок їх застосування.
Примусове припинення права користування земельною ділянкою в судовому порядку може здійснюватися у 2 випадках. Згідно із змістом ст. 143 ЗК воно застосується у разі використання земельної ділянки не за цільовим призначенням та у разі використання земельної ділянки з порушеннями екологічних вимог, якщо допущені порушення законодавства не усунені у строки, встановлені спеціально уповноваженими органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
