Зміст права власності на землю.

Право власності на землю — це право володі­ти, користуватися і розпоряджатися земельними ді­лянками.

Право власності на землю набувається та реа­лізується на підставі Конституції України, Земельного Кодексу, а також інших законів, що видаються від­повідно до них.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Правомочність володіння — це право фактичного (фізичного чи господарського) панування над певною земельною ділянкою. Природно, що фактичне володін­ня тією чи іншою земельною ділянкою робить можли­вим здійснення інших правомочностей: користування та розпорядження нею. Відомо, що не можна викорис­товувати земельну ділянку, не маючи господарського або фактичного панування над нею. Проте, правомочність власника земельної ділянки як об'єкта права власнос­ті має певну своєрідність.

Право володіння може належати не тільки власни­ку, але й особі, якій власник передав земельну ділянку на підставі договору (наприклад, оренди). Власник при цьому не втрачає права володіння. Він перестає здійс­нювати його, але цілком зберігає можливість мати зе­мельну ділянку у своєму господарстві, у складі майна.

Право володіння однією і тією ж земельною ділянкою належить у подібних випадках і власнику, і особі, якій власник передав земельну ділянку за договором. Тут володіння не відокремлюється від права власності, бо власник має, згідно з законом, право на витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння. Разом з тим, право володіння осіб, що не є власниками, істотно відрізняється від права володіння власника.

Правомочність користування — це право влас­ника задовольняти за допомогою землі свої потреби. З урахуванням екологічної специфіки земельних ді­лянок як об'єктів права власності, під користуванням в даному випадку треба розуміти забезпечену законом можливість їх безпосередньої господарської експлуа­тації для наданих цілей шляхом витягу з них їх ко­рисних властивостей, в тому числі отримання плодів та інших прибутків. Право користування, як і право володіння, може на підставі договору з власником на­лежати і не власнику. Право користування осіб, що не є власниками, похідне і залежне від права власності.

Третьою правомочністю власника є розпорядження. Правомочністю розпорядження є визнана за власни­ком і гарантована йому можливість учиняти дії, спря­мовані на зміну юридичного статусу, економічного призначення чи стану земельних ділянок, визначення їх юридичної долі (передача їх іншим суб'єктам пра­ва у власність).