Поняття та основні ознаки права земельної власності.

— це конкретні, історично зумовлені суспільні відносини окремих індивідів та їх колективів з приводу при­власнення засобів і продуктів праці шляхом усунення від них усіх інших осіб.

Право земельної власності означає панування власника над земельною ділянкою в визначених законодавством межах. Вони визначаються сукупністю наданих йому повноважень, які називаються «правом власності».

Право власності на землю має основні ознаки загального вчення про власність. Тому його можна розглядати в об'єктив­ному і суб'єктивному значенні. В об'єктивному значенні пра­во власності на землю являє собою сукупність правових норм, які регулюють відносини власності. В суб'єктивному розумінні право власності на землю — це сукупність повноважень влас­ника по володінню, користуванню і розпорядженню землею. Суб'єктивне право власності незалежно від форми власності захищається законом. Держава забезпечує захист всіх суб'єктів права власності і господарювання

Відносини власності на землю в Україні регулюються Кон­ституцією України, Земельним кодексом України та іншими зако­нодавчими актами. Повноваження власника по володінню, користуванню і розпорядженню земельною ділянкою і є змістом права влас­ності на землю, яке реалізується громадянами, юридичними особами і державою у відповідності з законом.

Володіння землею — означає наявність фактичного пану­вання конкретним власником над земельною ділянкою, мож­ливість здійснення будь-яких дій з нею, а також утримання землі у сфері господарювання цих осіб.

Користування — являє собою гарантовану правовими нор­мами можливість вилучення з землі корисних властивостей та можливість її господарської експлуатації та отримання прибутків від неї.

• — визначення власником юридичної або фактичної долі землі.

Володіння, користування і розпорядження землею може здійснюватися власниками вільно, якщо це не наносить збитків навколишньому природному середовищу і не пору­шує прав і законних інтересів інших осіб. Обмеження права власності на землю викликане обмеженістю земельних ре­сурсів в природі та їх незамінністю в процесі господарської діяльності.

Обмеження права власності на землю підрозділяють на постійні та тимчасові. Постійні обмеження прав власника — це закріплені в законодавстві: обов'язки виконувати вимоги раціонального використання і охорони земель; не порушу­вати своїми діями права і законні інтереси інших власників, користувачів землі; виконувати особливі умови використан­ня особливо охоронюваних територій, охоронних зон.