Потрібно звернути увагу на радикальні зміни земельного ладу, які сталися після прийняття таких документів, як Декрет про землю 8 листопада 1917 р., згідно з яким було проголошено націоналізацію земельного фонду Росії, право приватної власності на землю скасовувалося назавжди, заборонялися купівля-продаж, оренда, застава землі, вона надавалася відповідним державним органам лише в користування; «Основний закон про соціалізацію землі» від 9 лютого 1918 р.; Земельний кодекс РРФСР від 1922 р.; Закон «Про трудове землекористування» від 22 травня 1922 р. Крім цього, необхідно звернути увагу на період нової економічної політики (1922—1928 рр.). Зазначимо, що наслідком постійних змін характеру земельних відносин з 1917—1928 рр. стала активізація ведення кодифікаційних робіт, які сприяли формуванню вітчизняного земельного законодавства.
На початку другої світової війни західноукраїнські землі було приєднано до Радянської України і СРСР у цілому. Господарство України з початку війни було переорієнтоване на потреби оборони.
Необхідно враховувати, що аграрні відносини 50-х років характеризуються реформуванням сільського господарства. 13 грудня 1968 р. було прийнято Основи земельного законодавства СРСР; у 1970 р. — Основи водного законодавства СРСР; у 1975 р. — Основи законодавства про надра СРСР; у 1977 р. — Основи лісового законодавства СРСР.
Земельним законодавством був закріплений принцип безплатності землекористування. В якості землекористувачів виступали колгоспи, радгоспи, інші сільськогосподарські підприємства, організації, установи; промислові, транспортні та інші несільськогосподарські підприємства, організації, установи; громадяни СРСР. Земельні ділянки надавалися виконкомами місцевих Рад народних депутатів, Радами Міністрів союзних і автономних республік відповідно до їх компетенції. За рішенням цих органів земельні ділянки могли вилучатись в установлених випадках.