Правовий режим біосферних заповідників
Правовий режим біосферних заповідників регулюється:
· Главою 2 Розділу ІІІ Закону України “Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 року;
· Указом Президента України “Про біосферні заповідники в Україні” від 26 листопада 1993 року та іншими законодавчими актами.
Біосферні заповідники є природоохоронними, науково-дослідними установами міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних чинників. Біосферні заповідники створюються на базі природних заповідників, національних природних парків з включенням їх до складу територій та об’єктів природо-заповідного фонду інших категорій та інших земель і належать до всесвітньої глобальної мережі біосферних заповідників.
На території біосферних заповідників установлюється диференційний режим використання, відтворення та охорони природних комплексів, згідно з функціональним зонуванням:
Заповідна зона біосферних заповідників включає території, призначені для збереження і відновлення найбільш цінних природних та мінімально порушених антропогенними чинниками природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного світу. Режим її використання визначається відповідно до вимог встановлених для природних заповідників.
Буферна зона біосферних заповідників включає території виділені з метою запобігання негативному впливу на заповідну зону господарської діяльності на прилеглих територіях; її використання та порядок створеннявизначаються відповідно до вимог, встановлених для охоронних зон природних заповідників.
Зона антропогенних ландшафтів включає території традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місць поселення та інших видів природокористування.
У межах територій біосферних заповідників можуть виділятися зони регульованого заповідного режиму, до складу яких включаються регіональні ландшафтні парки, заказники, заповідні урочища з дотриманням вимог щодо використання та охорони їх природних комплексів.
Наукові дослідження, спостереження за станом навколишнього природного середовища та відповідні види природокористування, що не суперечать цілям і завданням біосферних заповідників, здійснюються з урахуванням міжнародних програм.
Проект організації території біосферного заповідника розробляється відповідно до Положення про проект організації території біосферного заповідника та охорони його природних комплексів, затвердженого наказомМінприроди України від 6 липня 2005 року № 245.
5. Правовий режим природних заповідників
Правовий режим природних заповідників регулюється:
· Главою 1 Розділу ІІІ Закону України „Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 року;
· Положенням про проект організації території природного заповідника та охорони його природних комплексів, затвердженим наказом Мінприроди від 6 липня 2005 року № 245.
Природними заповідниками є природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою:
· збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів;
· вивчення природних перебігів та явищ, що відбуваються в них;
· розробки наукових засад охорони довкілля;
· ефективного використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.
На територіях природних заповідників забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, що суперечить цільовому призначенню заповідника, порушує природний розвиток перебігів та явищ або створює загрозу шкідливого впливу на його природні комплекси та об’єкти, а саме:
- будівництво об’єктів, не пов’язаних з діяльністю природних заповідників;
- розведення вогнищ, влаштування місць відпочинку населення, стоянок транспорту, а також проїзд і прохід сторонніх осіб, прогін свійських тварин, пересування механічних транспортних засобів (за винятком шляхів загального користування);
- лісосплав;
- проліт літаків та гелікоптерів нижче 2000 метрів над землею, подолання літаками звукового бар’єру над територією заповідника та ін. види штучного шумового впливу, що перевищують установлені нормативи;
- геологорозвідувальні роботи, розробка корисних копалин, порушення ґрунтового покриву та гідрологічного та гідрохімічного режимів, руйнування геологічних відшарувань;
- застосування хімічних засобів;
- усі види лісокористування, а також заготівля кормових трав, лікарських та інших рослин, квітів, насіння, очерету;
- випасання худоби, вилов і знищення диких тварин, порушення умов їх оселення, гніздування, ін. види користування рослинним та тваринним світом, що призводять до порушення природних комплексів.
Земельні ділянки та інші природні ресурси, що надаються природним заповідникам, повністю вилучаються з господарського використання. Навколо природних заповідників утворюються охоронні зони, правовий режим яких визначається розділом 4 Закону „Про природно-заповідний фонд України”. В охоронних зонах не допускається будівництво промислових та інших об’єктів, розвиток господарської діяльності, яка може призвести до негативного впливу на природний заповідник. Оцінка такого впливу здійснюється на підставі екологічної експертизи.
Природні заповідники є юридичними особами, підпорядкованими Мінприроди. Управління ними здійснюють спеціальні адміністрації, до складу яких входять дирекція природного заповідника, наукові підрозділи, служби охорони, господарського та інші обслуговування.
6. Правовий режим національних природних парків
Правовий режим національних природних парків регулюється:
· Главою 3 Розділу ІІІ Закону України „Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 року;
· Положенням про проект організації території національного природного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об’єктів, затвердженим наказом Мінприроди України від 6 липня 2005 року № 245 та іншими законодавчими актами.
Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об’єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.
На територіях національних природних парків встановлюється диференційований режим використання, відтворення та охорони відповідно до функціонального зонування:
Заповідна зона національних природних парків встановлюється для охорони та відновлення найбільш цінних природних комплексів, режим використання її визначається згідно з вимогами, встановленими для природних заповідників.
У межах зони регульованої рекреації адміністрацією парків виділяються ділянки для короткострокового відпочинку та оздоровлення населення, огляду особливо мальовничих і пам’ятних місць. Також дозволяється влаштування та відповідне обладнання туристичних маршрутів і екологічних стежок; забороняються такі види використання природних ресурсів: рубки лісу головного користування, промислове рибальство і мисливство, ін. види використання природних ресурсів, що можуть негативно вплинути на стан природних комплексів заповідної зони.
У зоні стаціонарної рекреації можуть надаватися земельні ділянки для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об’єктів обслуговування відвідувачів парку.
У межах господарської зони проводиться господарська діяльність, спрямована на виконання покладених на парк завдань, знаходяться населені пункти, об’єкти комунального призначення парку, а також землі ін. землевласників і землекористувачів, включені до складу парку, на яких господарська діяльність здійснюється з дотриманням загальних вимог щодо використання природних об’єктів та охорони довкілля.
На територіях зон регульованої рекреації, стаціонарної рекреації та господарської зони забороняються всі види використання природних ресурсів, які призводять або можуть призвести до погіршення стану довкілля та зниження рекреаційної цінності території національного природного парку.
7. Правовий режим регіональних ландшафтних парків
Правовий режим регіональних ландшафтних парків регулюється:
· Главою 4 Розділу ІІІ Закону України „Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 року;
· Положенням про проект організації території регіонального ландшафтного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів та об’єктів, затвердженим наказом Мінприроди України від 6 липня 2005 року № 245 та іншими законодавчими актами.
Регіональні ландшафтні парки є природоохоронними рекреаційними установами місцевого чи регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об’єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення.
У всьому іншому правовий режим регіональних ландшафтних парків подібний до правового режиму національних природних парків. Істотна відмінність: національний природний парк є об’єктом ПЗФзагальнодержавного значення, а регіональний ландшафтний парк – місцевого значення.
8. Правові режими заказників, пам’яток природи і заповідних урочищ
Правовий режим заказників, пам’яток природи і заповідних урочищ регулюється Законом України „Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 року, а також іншими законодавчими актами.
Заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні,загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загально-геологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні.
Режим не такий суворий, як у природних заповідників: на території заказника обмежуються або забороняються тільки окремі види діяльності, що суперечать положенню про заказник (наприклад, окремі види використання природних ресурсів, звалення відходів). Господарська, наукова та інша діяльність щодо використання природних об’єктів заказника, яка не суперечить його цілям і завданням, провадиться з дотриманням загальних вимог щодо охорони довкілля.
Пам’ятками природи оголошуються окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення, з метою збереження їх у природному стані. Пам’ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні. Забороняється будь-яка діяльність, що загрожує збереженню або призводить до деградації чи зміни їх первісного стану.
Заповідними урочищами оголошуються лісові, степові, болотні та ін. відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані. На території заповідних урочищ забороняється будь-яка діяльність, що порушує природні перебіги, які відбуваються у природних комплексах, включених до їх складу, відповідно до вимог, встановлених до природних заповідників.
Оголошення заказників, пам’яток природи та заповідних урочищ провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів у власників або користувачів. Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів, оголошених пам’ятками природи або заповідними урочищами, беруть на себе зобов’язання щодо забезпечення режиму їх використання, збереження та охорони.
Розмежування правових режимів: заказники і заповідні урочища є природними комплексами, а пам’ятки природи – природними об’єктами. Правовий режим заказника передбачає тільки обмеження певних видів діяльності, а правовий режим заповідного урочища нагадує правовий режим пам’ятки природи, але встановлюється для природних комплексів.
9. Правовий режим ботанічних садів
Правовий режим ботанічних садів регулюється главою 8 розділу ІІІ Закону України „Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 року.
Ботанічні сади можуть бути загальнодержавного і місцевого значення.
Ботанічні сади загальнодержавного значення є науково-дослідними природоохоронними установами, створеними задля збереження, вивчення, акліматизації, розмноження в спеціально створених умовах та ефективного господарського використання рідкісних та типових видів місцевої і світової флори шляхомстворення, поповнення та збереження ботанічних колекцій, ведення наукової, навчальної і освітньої роботи.
Ботанічним садам надаються ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами, які вилучаються з господарського використання. На їх території забороняється будь-яка діяльність, що не пов’язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню колекцій флори.
У межах ботанічних садів для забезпечення ефективного режиму використання та охорони флори можуть бути виділені такі зони:
Експозиційна зона – (з колекцією флори) використовується населенням для відвідування у порядку, встановленому адміністрацією ботанічного саду.
Наукова зона – до складу якої входять колекції, експериментальні ділянки тощо – використовується для наукових цілей лише співробітниками ботанічного саду для виконання ними службових обов’язків, а також фахівцями ін. установ з дозволу адміністрації ботанічного саду.
Заповідна зона – для відвідування забороняється, крім випадків, коли воно пов’язане з проведенням наукових спостережень.
Адміністративно-господарська зона – використовується для господарської діяльності, розташування адміністративних та господарських споруд.
10. Правовий режим дендрологічних парків
Правовий режим дендрологічних парків регулюється главою 9 розділу ІІІ Закону України „Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 року.
Дендрологічні парки можуть бути загальнодержавного і місцевого значення.
Дендрологічні парки загальнодержавного значення є науково-дослідними природоохоронними установами, створеними задля збереження і вивчення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій для найбільш ефективного наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання.
В іншому правовий режим дендрологічних парків подібний до правового режиму ботанічних садів.
11. Правовий режим зоологічних парків
Правовий режим зоологічних парків регулюється:
· главою 10 розділу ІІІ Закону України „Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 року;
· Положенням про зоологічний парк загальнодержавного значення, затвердженим наказом Мінекобезпеки та Мінкультури України від 20 лютого 1998 року № 21/46.
Зоологічні парки є культурно-освітніми установами загальнодержавного чи місцевого значення, що створюються задля організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових основ її розведення у неволі.
Земельні ділянки з усіма природними ресурсами, що надаються зоологічним паркам, вилучаються з господарського використання. На території зоологічних парків забороняється діяльність, що не пов’язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню сприятливих умов для життя тварин.
Територія зоологічних парків підлягає зонуванню:
Експозиційна зона – призначена для стаціонарного утримання тварин і використання їх у культурно-пізнавальних цілях;
Наукова зона – у її межах проводиться науково-дослідна робота з тваринами. Відвідування цієї зони дозволяється у порядку, встановленому адміністрацією парку;
Рекреаційна зона – використовується для організації відпочинку та обслуговування відвідувачів парку;
Господарська зона – використовується для розміщення господарських об’єктів, підсобних господарств.
12. Правовий режим парків-пам’яток садово-паркового мистецтва
Правовий режим парків-пам’яток садово-паркового мистецтва регулюється главою 11 розділу ІІІ Закону України „Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 року.
Парками-пам’ятками садово-паркового мистецтва оголошуються найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою охорони їх і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях. На території парків-пам’яток садово-паркового мистецтва можуть проводитися наукові дослідження.
Парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва можуть бути загальнодержавного та місцевого значення. Парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення є природоохоронними рекреаційними установами.
На їх територіях забороняється будь-яка діяльність, що не пов’язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує їх збереженню.
Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів, оголошених парками–пам’ятками садово-паркового мистецтва, беруть на себе зобов’язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.
У іншому правовий режим парків-пам’яток садово-паркового мистецтва подібний до ботанічних садів.
