Суспільні відносини щодо організації територій та об’єктів природно-заповідного фонду регулюються:
· Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року;
· Законом України “Про природо-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 року тощо.
Природо-заповідний фонд України – це система природних комплексів та об’єктів, що перебувають під особливою охороною. До природно-заповідного фонду віднесено 7169 територій і об’єктів загальною площею 2757,4 тис. гектарів, що становить 4,57 відсотка території України. Природо-заповідний фонд України охороняється законодавством України як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання.
Об’єкти природно-заповідного фонду України – це ділянки суші та водного простору, природні комплекси й об’єкти яких мають особливу екологічну, наукову, естетичну і народногосподарську цінність і призначені для збереження природної різноманітності, генофонду видів тварин і рослин, підтримання загального екологічного балансу та здійснення фонового моніторингу довкілля, вилучені з господарського використання повністю або частково, і у встановленому законодавством порядку оголошені територією чи об’єктом природно-заповідного фонду України.
Види територій та об’єктів ПЗФ:
1. природні заповідники;
2. біосферні заповідники;
3. національні природні парки;
4. регіональні ландшафтні парки;
5. заказники;
6. пам’ятки природи;
7. заповідні урочища;
8. ботанічні сади;
9. дендрологічні парки;
10. зоологічні парки;
11.парки – пам’ятки садово-паркового мистецтва.
Залежно від походження розрізняють:
· природні території та об’єкти (перші сім визначених категорій);
· штучно створені об’єкти (останні чотири категорії).
За рівнем охоронного режиму об’єкти ПЗФ поділяються на:
· загальнодержавного значення (природні заповідники, національні природні парки);
· місцевого значення (регіональні ландшафтні парки, заповідні урочища);
· можуть бути або загальнодержавного, або місцевого значення (заказники, пам’ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва);
· міжнародного значення (біосферні заповідники).
За юридичним статусом:
· є юридичними особами: (природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні парки та зоологічні парки загальнодержавного значення);
· не є юридичними особами: (заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища);
· можуть утворюватися як юридична особа, так і без прав юридичної особи: (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки місцевого значення, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва).
Крім того, заказники залежно від елементів природних комплексів поділяють на: ландшафтні, лісові, ботанічні,загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні, карстово-спелеологічні. Пам’ятки природи залежно від особливостей їх природних комплексів поділяють на: комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.
рганами державного управління природно-заповідним фондом є:
Міністерство охорони навколишнього природного середовища – спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань охорони довкілля.
Державна служба заповідної справи – створена і діє у складі Мінприроди – є спеціально уповноваженим органом державної влади з питань управління ПЗФ.
Служби державної охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду України – здійснюють охорону об’єктів ПЗФ.
Президент України – приймає рішення про створення чи оголошення територій, об’єктів ПЗФзагальнодержавного значення.
Спеціальні адміністрації об’єктів ПЗФ – здійснюють управління окремими територіями та об’єктами природно-заповідного фонду, які мають статус юридичної особи.
Обласні ради – приймають рішення про створення об’єктів ПЗФ місцевого значення.
3. Порядок створення об’єктів природно-заповідного фонду України
Порядок створення об’єктів природно-заповідного фонду України регулюється Законом України „Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 року.
Перший етап – підготовка і подання клопотань про створення чи оголошення територій та об’єктівприродно-заповідного фонду (ст. 51 Закону): будь-які фізичні чи юридичні особи мають право подавати такі клопотання.
Другий етап – попередній розгляд клопотань про створення чи оголошення територій та об’єктів природо заповідного фонду (ст. 52 Закону): клопотання про необхідність створення чи оголошення територій та об’єктівПЗФ подаються і попередньо розглядаються у місячний термін відповідно:
· щодо територій та об’єктів загальнодержавного значення – Мінприроди;
· щодо територій та об’єктів місцевого значення – органами Мінприроди на місцях.
Третій етап – у разі схвалення клопотання Мінприроди та його органами на місцях проводиться їх погодження з власниками та користувачами природних ресурсів у межах територій, рекомендованих до заповідання.
Четвертий етап – на підставі результатів погодження клопотань відповідні органи Мінприродизабезпечують розробку спеціалізованими проектними та науковими установами ресурсовпорядних проектівстворення об’єктів природно-заповідного фонду.
П’ятий етап – ресурсовпорядні проекти створення територій та об’єктів ПЗФ підлягають державній екологічній експертизі. У разі позитивного висновку екологічної експертизи щодо проектів створення територійта об’єктів природно-заповідного фонду всі матеріали передаються Мінприроди чи його органами на місцях до державних органів, уповноважених приймати рішення про створення чи оголошення територій та об’єктівприродно-заповідного фонду.
Шостий етап – прийняття рішень про створення територій та об’єктів ПЗФ та їх охоронних зон (ст.53 Закону):
- рішення про створення об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України.
- рішення про створення об’єктів ПЗФ місцевого значення приймається обласними радами.
