120. Міжнародна політика. Україна у системі сучасних міжнародних відносин.
Міжнародна політика - система економічних, правових, дипломатичних, ідеологічних, військових, культурних та інших зв'язків і відносин між державами й групами держав, провідними соціальними, економічними та політичними силами й організаціями, що діють на світовій арені.
Міжнародна політика як засіб взаємодії, взаємовідносин різних суспільних груп — націй, держав, союзів та ін. формується разом із виникненням і розвитком названих груп. Уже в ранніх рабовласницьких державах існували військово-політичні відносини. Головними регуляторами цих взаємовідносин були звичаї й традиції.
Міжнародна політика держави, розвиваючись під впливом внутрішніх політичних тенденцій і міжнародних умов, має свої особливі риси:
1) визначення й реалізація її мети завжди детерміновані певним етапом розвитку міжнародних відносин і конкретною політичною ситуацією, діяльністю й цілями певних суверен¬них держав;
2) успіх її залежить не лише від держави, а й від рівня погодженості або конфлікту інтересів владних груп даної дер¬жави з інтересами й прагненнями владних груп держави-парт¬нера;
3) вона здійснюється владними органами та інститутами, завданням яких є аналіз об'єктивних і суб'єктивних чинників міжнародної політики інших держав, вироблення рекоменда¬цій для практичної діяльності уряду держави, реалізація влад¬них розпоряджень уряду, збір та аналіз даних про політичні процеси у державах-партнерах.
Міжнародній політиці держави властиві три основні функції:
• захисна, пов'язана із захистом прав та інтересів дер¬жави та її громадян за кордоном.
• інформаційно-представницька функція, яка реалізується через відповідні органи, що представляють погляди уря¬ду, позицію держави, й покликана інформувати керівні органи держави про справи й наміри урядів інших держав.
• організаційно-посередницька базується на втіленні в життя зовнішньо- та внутрішньополітичної концепцій, доктрин і програм держави. В межах цієї функції відбувається практич¬не пристосування засобів великої політики до цілей держави, а також одержання останньою певних вигод і переваг.
Зовнішня політика України спрямовується на виконання таких найголовніших завдань:
— утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави;
— забезпечення стабільності міжнародного становища України;
— збереження територіальної цілісності держави та недоторканості її кордонів;
— включення національного господарства у світову економічну систему для його повноцінного економічного розвитку, підвищення добробуту народу;
— захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів з зарубіжними українцями і вихідцями з України, надання їм допомоги згідно з міжнародним правом;
— поширення в світі образу України як надійного і передбачуваного партнера.
Традиційно Україну розглядають як державу, «втиснуту» в поле інтересів трьох світових гравців: Сполучених Штатів, Європейського Союзу і Росії.
Головними сферами зовнішньополітичної діяльності України є розвиток двосторонніх міждержавних відносин, розширення участі в європейському регіональному співробітництві, співробітництво в рамках Співдружності незалежних держав, членство в ООН та інших універсальних міжнародних організаціях. Пріоритетними напрямами двосторонніх відносин України є активний розвиток стосунків з такими групами держав: західні держави – члени ЄС та НАТО, географічно близькі держави, країни Азії, Азіатсько-Тихоокеанського регіону, Африки та Латинської Америки. З прикордонними державами, говориться в документі, Україна має на меті укласти повномасштабні договори про добросусідство і співробітництво, в тому числі для остаточного підтвердження існуючих державних кордонів, створення атмосфери взаємної довіри та поваги, розбудови дружніх і взаємовигідних партнерських відносин у всіх галузях. В цьому контексті кожна прикордонна держава є стратегічним партнером України.
В “Основних напрямках зовнішньої політики Украіни” звертається особлива увага на те, що у зв’язку з особливостями історичного розвитку і специфікою геополітичного і геоекономічного положення України, домінантною двосторонніх відносин з прикордоними державами є українсько-російські відносини. Для України вони є стосунками “особливого партнерства”, оскільки від їхнього характеру значною мірою залежатиме доля прогресивного демократичного розвитку як України, так і Російської Федерації, стабільність в Європі і в усьому світі.
