пользователей: 21251
предметов: 10459
вопросов: 177801
Конспект-online
зарегистрируйся или войди через vk.com чтобы оставить конспект.
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

Групи тиску і лобізм.

Групи тиску: сутність, класифікація, причини виникнення.

а)за приналежністю: кадрові, масові, приватні, суспільні;

б) за встановленими цяілями: группы интересов (материальные), группы предпринимателей, общество защиты прав потребителей, группы идей: конфессиональные, идеологические, группы по положению (молодежные, женские и т.д.), филосовские и пол.клубы

Групи тиску – організації, які створені для захисту інтересів та що тиснуть на органи держ. влади з метою домогтися від них рішень, що відповідають цим інтересам. Влада для них не самоціль, як для політ. партій. Типи груп тиску:

  1. групи інтересів – свідоме об’єднання людей на грунті спільності потреб та інтересів, що прагне здійснювати вплив на владу заради відображення своїх інтересів;
  2. групи ідей ( конфесійні – захищають суспільно-церковне та політ. інтереси; ідеологічні; групи по статусу – молодіжні організації, жіночі рухи; філософські та політ. клуби і т.д.

ГРУПИ ТИСКУ — входять до складу кон’юнктурних, латентних (прихованих) політичних сил. Вони визначаються як сукупність індивідів, які під виглядом загального інтересу виражають свої вимоги, висловлюють претензії, що прямо чи опосередковано зачіпають інші сектори суспільного життя й вимагають від законодавчого органу або окремих його членів їх задоволення. У складних політичних ситуаціях вони здатні вийти на поверхню політичного життя вже як реальна політична сила, партія, формальний чи неформальний політизований рух. Деякі з них здатні спонукати свою аудиторію до створення контрвлади на противагу існуючій. Вони можуть також вступити у змагання з державною владою у здійсненні політики.

Функції і методи груп тиску

Здатність різних груп інтересів здійснювати тиск на публічну владу неоднакова. Вона залежить від тих ресурсів, якими володіють ті або інші зацікавлені групи. Певне значення має кількісний склад. Наприклад, великі профспілки або суспільні рухи більшою мірою здатні організувати масові акції на підтримку своїх вимог, ніж малі організації. У свою чергу малий масштаб організації може бути компенсований іншими факторами, наприклад, організаційною згуртованістю групи. Відомо, що жорстко організована ієрархічна організація дає додатковий «кооперативний ефект» і в такий спосіб більшою мірою здатна домагатися наміченої мети.

Важливим ресурсом є володіння власністю або економічною владою. Групи тиску, що представляють підприємців, можуть впливати завдяки можливості створювати або скорочувати робочі місця, здійснювати фінансову підтримку тих або інших програм уряду, місцевих органів влади й навіть здійснювати прямий підкуп тих, від кого залежить ухвалення необхідного рішення.

Немаловажне значення також мають різні форми культурного впливу: дружні, родинні, етнічні, релігійні зв'язки, земляцькі відносини тощо. У цілому завдання груп тиску полягає в тому, щоб перетворити різні ресурси в політичну владу, у наданні впливу на різні організації політичної влади.

Методи або засоби впливу груп тиску на публічну владу залежать від характеру політичної системи, політичного режиму, рівня політичної культури країни.

Пріоритетним об'єктом груп тиску є законодавча й виконавча влада, при цьому використовується величезний арсенал засобів від прямого підкупу, подарунків, шантажу до різних форм «м'якого» переконання.

Свою діяльність з надання впливу на законодавчу й виконавчу владу групи тиску, як правило, роблять через механізм політичних партій. Такий тиск виявляється через механізм фінансування виборчих кампаній, через орієнтацію електорату на підтримку дружніх партій.

Найрозвиненішим методом впливу є лобіювання – це система засобів і факторів впливу на публічну владу з метою забезпечення інтересів тих або інших груп.

Групи тиску виконують важливі й необхідні для суспільства функції:

1. Функція артикуляції й агрегації інтересів.

Соціальною основою груп тиски є групи інтересів. Їхнє основне призначення полягає в узгодженні безлічі приватних вимог громадян, оформленні цих спочатку розпливчастих поглядів і думок у конкретні вимоги, виробленні на їх основах загальнозначущих цілей діяльності організацій, які потім пред'являються політичним діячам, органам влади, що приймають політичні рішення.

2. Інформаційна функція.

Осмислення конкретних завдань, що стоять перед тими або іншими групами тиску, вимагає збору й переробки значного обсягу інформації. Ця інформація, з одного боку, поширюється через друковані видання, радіо, телебачення для того, щоб сформувати сприятливу суспільну думку. З іншого боку, інформація передається у владні органи для прийняття необхідних цій групі політичних рішень. І хоча інформація кожної із груп однобічна, діяльність різних груп дозволяє суспільству й політичній владі познайомитися із широким спектром поглядів на ту або іншу проблему й виробити реальний політичний курс.

3. Комунікативна функція.

Групи тиску виконують роль посередника, сполучної ланки між організаціями громадянського суспільства й політичних інститутів. Вони доповнюють представництво громадян в органах влади. Завдяки діяльності цих груп багато громадян одержують додаткові можливості для участі в процесі прийняття політичних рішень.

5. Стабілізуюча функція.

Облік органами влади інтересів найбільш представницьких і впливових груп приводить до більшого рівня взаєморозуміння в політиці й суспільстві, знижує соціальну напруженість, дозволяє розв’язувати проблеми, що назріли, без конфронтації, у єднальних і компромісних процедурах, служить важливим засобом врегулювання конфліктів.

6. Контрольна функція.

Групи тиску прагнуть контролювати як уже прийняті закони й політичні рішення, залучаючи для цієї мети громадськість і судові органи, так і процес прийняття даних законів і рішень.

Політична практика лобізму. Дайте оцінку (особиста думка).

Лобізм - це спроба організацій або окремих громадян впливати не тільки на прийняття, відхилення чи зміну законів у парламенті, а також спроба впливати на адміністративні рішення уряду, спираючись на підтримку не тільки обраних депутатів, а й різних політичних партій, державних і недержавних установ та підтримку громадськості через засоби масової інформації.

Термін лобізм вперше почав вживатися в Британії в середині XIX століття, коли окремі приватні громадяни почали постійно збиратися у кулуарах законодавчих палат перед сесіями з метою вплинути на парламентарів шляхом надання інформації по законопроектах, які обоговорюються. В наш час цей термін має ширше значення.

Раніше лобісти представляли тільки вузький спектр суспільства, наприклад, бізнес, торгівлю, умови праці і сільське господарство. Сьогодні цей спектр значно поширився, і включає освіту, науку, мистецтво та інші сфери. Лобісти становлять велику силу, яка зростає з кожним днем і яка, використовуючи різні прийоми, впливає на прийняття рішень як на національному рівні, так і на рівні області, району чи міста.

Лобісти використовують різні прийоми, щоб переконати представників державної влади прийняти певне рішення. Ці прийоми можуть бути прямими (коли лобісти безпосередньо впливають на законодавців) і непрямими (коли лобісти впливають на законодавців за допомогою третьої сторони).

До прямих прийомів належать:

  • приватні зустрічі з законодавцями;
  • збирання інформації, проведення досліджень і підготовка презентацій перед законодавцями;
  • присутність і виступ на слуханнях комітетів та інших урядових відомств;
  • надання професійних порад, допомога у підготовці законопроектів;
  • запрошення законодавців на громадські заходи і неофіційні зібрання;
  • внесення грошей на виборчі кампанії.

Ось деякі характерні риси лобізму:

  • лобізм пов’язаний з владою, оскільки передбачає вплив на неї;
  • Лобіст є посередником між органами державної влади та зацікавленими групами (компанії та їх асоціації; суспільні організації, приватні особи, тощо), який використовує всі легальні особливості законодавства на користь свого клієнта
  • лобізм органів влади – показник представництва інтересів, та (і це головне) їх конкурентності.
  • Лобізм є більш-менш гласною діяльністю: це забезпечується процедурою реєстрації лобістів (в органах влади де вони діють), та (варіюється в різних країнах) вимогою до лобістів публікувати звіти щодо своєї діяльності.

Прикладами непрямого лобізму є:

  1. Вплив громадськості — коли громадськість залучається для впливу на законотворчий процес через публікації в журналах, газетах, виступи у телепередачах або по радіо.
  2. Опитування населення, яке проводиться будь-якою групою для виявлення ставлення громадськості до різних проблем, і результати опитування публікуються в газетах.
  3. Залучення виборців — коли лобісти намагаються загітувати виборців написати листа чи зателефонувати своєму депутатові непередодні обговорення питань
  4. Об’єднання різних груп, якщо вони мають спільні інтереси щодо окремого закону.

17.09.2015; 01:06
хиты: 944
рейтинг:0
Общественные науки
политология
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2016. All Rights Reserved. помощь