пользователей: 21219
предметов: 10452
вопросов: 177398
Конспект-online
зарегистрируйся или войди через vk.com чтобы оставить конспект.
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

Політична культура.

82.           Поняття політичної культури, її основні характеристики та структура.

83.           Значення політичної культури для розвитку демократичного суспільства.

84.           Структура  і функції політичної культури.

85.           Політична свідомість: поняття, структура, функції.

86.           Політичні міфи та стереотипи як елементи політичної культури.

87.           Порівняльний аналіз західної і східної політичної культури (цивілізаційний підхід).

88.           Типи політичних культур (за Г. Алмондом та С. Вербою).

89.           Політична культура в сучасній Україні: традиції та інновації

 

82. Поняття політичної культури, її основні характеристики та структура.

 

Пол культура, яка виявляється в діяльності класів, націй, соціальних верств і груп у політичній сфері суспільства, є важливою складовою загальної культури людства. Оскільки зміст, характер і спрямованість людської діяльності завжди залежать від конкретно-історичних, екон, соц та дух інтересів і відносин, ці види діяльності багато в чому визначають процес формування того чи іншого типу полі культури і впливають на нього.За змістом полі культура — це специфічний, історично і класово зумовлений продукт життєдіяльності людей, їхньої пол творчості, що виражає процес освоєння класами, націями, іншими соціальними спільностями та індивідами полі відносин. Завдяки відтворенню, передаванню з покоління в покоління та засвоєнню попереднього політичного досвіду пол культура розглядається в суспільстві як засіб діяльності людей у сфері політики для реалізації своїх класових, національних та групових інтересів. У загальному розумінні пол культура — це культура пол мислення й політичної діяльності, міра цивілізованості характеру та способів функціонування політичних інститутів, організації всього політичного життя в суспільстві.Пол культура впливає на способи здійснення влади, а її власний розвиток залежить від пол перетворень.У суспільному житті політична культура є важливим засобом взаємодії особистості й політичної влади. Основне призначення політичної культури полягає не у відчуженні, а в залученні людей до політичної системи і політичної діяльності. Сама діяльність людей у суспільстві не обмежується лише сферою матеріального виробництва, а охоплює і сферу духовного виробництва, і процеси вдосконалення самої людини. Держава, право, мораль, наука, релігія — також специфічні види виробництва. Ось чому в процесі політичної діяльності виникають і відтворюються інституційні політичні структури (держава, політичні партії, політичні норми і т. п.), функціональні структури (способи політичної діяльності); ідеологічні й соціально-психологічні структури (політичні ідеали, теорії, доктрини, історичний досвід, традиції, що позначаються на свідомості). Ці суспільні структури збирають і накопичують необхідну інформацію про політичні відносини та історичний досвід, використання якого допомагає класам, націям, соціальним групам та певним верствам населення реалізувати свої інтереси.Поняття «полі культура» уперше ввів у науку відомий мислитель епохи Просвітництва І. Г. ГердеЗі структурного погляду пол культура — це єдність політичної свідомості та політичних знань, а також політичної поведінки й політичних дій. У свою чергу, політична свідомість та політична поведінка громадян теж мають свою внутрішню структуру.Розпочнемо детальніший розгляд з політичної свідомості [8]. Політична свідомість — це духовне утворення, яке включає політичні ідеї, погляди, уявлення, традиції, соціально-політичні почуття народу, що відбивають найбільш істотні економічні, соціальні, політичні та духовні інтереси людей, що мають бути реалізовані через інститути політичної системи. Політична свідомість завжди є конкретно-історичною, вона відбиває інтереси конкретних людей у конкретній країні з певним рівнем економічного й духовного розвитку.Першим важливим компонентом політичної свідомості є політичні знання та сформовані на цьому ґрунті типові політичні уявлення про різні аспекти політичного життя суспільства: про політичну систему та її окремі інститути; про політичний режим, механізм влади й управління, про прийняття рішень і їх реалізацію, про носіїв владних повноважень, про власне місце в політичному житті, про компетентність владних осіб та ефективність їхньої політичної діяльності тощо.Другим важливим компонентом політичної свідомості є політичні цінності й ціннісні орієнтації. Політичні цінності й ціннісні орієнтації — це такі політичні знання й уявлення, котрі розглядаються людиною як невід’ємні від її існування, як такі, що надають значущості, сенсу її вчинкам, орієнтують її дії в політичному житті. Політичні цінності є мотиваційним базисом полі¬тичної культури, їх руйнування часто переживається людиною як особиста трагедія, а в масштабах суспільства ці процеси можуть призвести до духовної катастрофиТретім важливим компонентом політичної свідомості є політичні настанови. Політична настанова — це ставлення суб’єкта до політичних явищ. Це може бути настанова на активну діяльність з метою отримання політичних знань, або, навпаки, негативне ставлення до того, щоб здобути такі знання; настанова на активну чи пасивну участь у політичній діяльності; ставлення до різних аспектів політичної діяльності.У поняття політичної культури входить не тільки політична свідомість, а ще й політична активність і політична поведінка. Важливим компонентом політичної поведінки є політичні стереотипи, тобто певні зразки. Зразків таких стереотипів у політичному житті цілком достатньо.Не менш істотним компонентом політичної поведінки є політичні традиції. У традиціях утілюються, конденсуються ті елементи попереднього політичного досвіду, які об’єктивно відповідають інтересам і цілям суспільства, визначаються ним як відповідні нормативні настанови. Полі традиції є способом передавання стереотипів політичної свідомості та політичної поведінки, які були сформовані під впливом соціальних факторів та особливостей історичного розвитку конкретного народу, наступним його поколінням.Ще одним важливим компонентом полповедінки є інститути пол системи суспільства, що історично склалися.

 

83. Значення політичної культури для розвитку демократичного суспільства.

 

Як і будь-який інший вид людської діяльності, політика має свідомий характер. Визначаючись у кінцевому підсумку об'єктивними економічними й соціальними чинниками, вона водночас здійснюється під впливом свідомості та культури людей.

Саме політична культура визначає політичну поведінку індивідів і соціальних спільностей, надаючи їй певного змісту і спрямування. Політична культура багато в чому визначає також характер і особливості конкретної політичної системи, політичний режим, динаміку і спрямованість політичних процесів.

Без вивчення і врахування суб'єктивного чинника політичного життя, впливу на останнє свідомості й культури неможливо осягнути сутність політичних явищ і процесів, визначити тенденції й перспективи їх розвитку. Поняття політичної культури дає можливість перейти від поверхневого сприйняття політичної системи, функціонування н інститутів до розуміння глибинних причин політики, ролі в ній ідеологічного чинника, традицій, уявлень, переконань тощо. Про важливість вивчення політичної культури свідчить, зокрема, те, що політологію іноді визначають як науку про закономірності розвитку і функціонування політичної культури.

Велике значення політичної культури в житті суспільства зумовлює прагнення різних політичних сил, передусім політичних партій, узяти під свій контроль процес формування політичної культури, засвоєння індивідом політичних знань, норм і цінностей, впливати на нього у вигідному для себе напрямі.

 

84. Структура  і функції політичної культури.

 

Політична культура— це культура політичного мислення і політичної діяльності, ступінь цивілізованості характеру і способів функціонування політичних інститутів, організації всього політичного життя у суспільстві. Політичну культуру можна визначити як політ свідомості та політ знань.

Політична культура знаходить свій вияв у діяльності держави, політичних партій, політичних рухів, суспільних організацій, трудових колективів, окремих громадян, у демократії, конституції, в системі правових норм, у ставленні до них громадян держави.

Функції:

Пізнавальна функція політичної культури озброює людей знаннями, необхідними для успішної діяльності у сфері політики, для формування кожною людиною власної думки

 Регулююча функція політичної культури виявляється в прямому або опосередкованому впливові на поведінку людей та організацій щодо сприйняття ними політичних подій, оцінки існуючих політичних систем та їх окремих елементів, політичних діячів, посадових осіб апарату управління, а також впливу на процес підготовки і прийняття політико-управлінських рішень і т.п. Виховна функція полягає в тому, що політична культура сприяє інтелектуальному розвитку особистості, розширенню його кругозору завдяки набутим політичним знанням.

Комунікативна функція полягає в тому, що через політичні традиції стереотипи політичної свідомості і поведінки передаються новим поколінням. Інтегративна функція полягає в тому, що політична культура стає опорою існуючої політичної системи, сприяє згуртованості всіх верств населення, створюючи таким чином широку соціальну базу системи влади правлячого класу, забезпечуючи підтримку функціонуючої політичної системи більшістю населення.

Має надзвичайне суспільне значення адже сприяє еволюції суспільних відносин на різних рівнях, забезпечує порозуміння і співпрацю тож сприяє розвитку усіх сфер життя.

Зі структурного погляду політична культура — це єдність політичної свідомості та політичних знань, а також політичної поведінки й політичних дій. У свою чергу, політична свідомість та політична поведінка громадян теж мають свою внутрішню структуру.

Розпочнемо детальніший розгляд з політичної свідомості [8]. Політична свідомість — це духовне утворення, яке включає політичні ідеї, погляди, уявлення, традиції, соціально-політичні почуття народу, що відбивають найбільш істотні економічні, соціальні, політичні та духовні інтереси людей, що мають бути реалізовані через інститути політичної системи. Політична свідомість завжди є конкретно-історичною, вона відбиває інтереси конкретних людей у конкретній країні з певним рівнем економічного й духовного розвитку.Першим важливим компонентом політичної свідомості є політичні знання та сформовані на цьому ґрунті типові політичні уявлення про різні аспекти політичного життя суспільства: про політичну систему та її окремі інститути; про політичний режим, механізм влади й управління, про прийняття рішень і їх реалізацію, про носіїв владних повноважень, про власне місце в політичному житті, про компетентність владних осіб та ефективність їхньої політичної діяльності тощо.

Другим важливим компонентом політичної свідомості є політичні цінності й ціннісні орієнтації. Політичні цінності й ціннісні орієнтації — це такі політичні знання й уявлення, котрі розглядаються людиною як невід’ємні від її існування, як такі, що надають значущості, сенсу її вчинкам, орієнтують її дії в політичному житті. Політичні цінності є мотиваційним базисом полі¬тичної культури, їх руйнування часто переживається людиною як особиста трагедія, а в масштабах суспільства ці процеси можуть призвести до духовної катастрофиТретім важливим компонентом політичної свідомості є політичні настанови. Політична настанова — це ставлення суб’єкта до політичних явищ. Це може бути настанова на активну діяльність з метою отримання політичних знань, або, навпаки, негативне ставлення до того, щоб здобути такі знання; настанова на активну чи пасивну участь у політичній діяльності; ставлення до різних аспектів політичної діяльності.У поняття політичної культури входить не тільки політична свідомість, а ще й політична активність і політична поведінка. Важливим компонентом політичної поведінки є політичні стереотипи, тобто певні зразки. Зразків таких стереотипів у політичному житті цілком достатньо.

Не менш істотним компонентом політичної поведінки є політичні традиції. У традиціях утілюються, конденсуються ті елементи попереднього політичного досвіду, які об’єктивно відповідають інтересам і цілям суспільства, визначаються ним як від¬повідні нормативні настанови. Політичні традиції є способом передавання стереотипів політичної свідомості та політичної поведінки, які були сформовані під впливом соціальних факторів та особливостей історичного розвитку конкретного народу, наступним його поколінням.Ще одним важливим компонентом політичної поведінки є інститути політичної системи суспільства, що історично склалися.

 

85.   Політична свідомість: поняття, структура, функції.

 

Політична свідомість – це сукупністъ уявлень і почуттів, поглядів і емоцій, оцінок і установок, які виражають ставлення людей до здійснюваної й бажаної політики, що визначають здатність людини до участі в управлінні справами суспільства й держави.

Політична свідомість – одна з основних форм суспільної свідомості, вона виникає разом з появою державності, політичної влади. Це найбільш загальна категорія, що характеризує суб'єктивну сторону політики. За своїм

 змістом вона охоплює почуттєві і теоретичні, ціннісні й нормативні уявлення громадян, опосередковучи їх зв'язки з інститутами влади.         

Політична свідомість здатна випереджати практику, прогнозувати розвиток політичних процесів, визначати природу діяльності в сфері влади як окремих людей, так і їх суспільних об'єднань. Тому від політичної свідомості

 прямо залежать зміст і характер політичного про¬цесу, цілі й засоби режиму правління.

Сутність політичної свідомості полягає в тому, що це є результат і водночас процес відбиття й освоєння політичної реальності з урахуванням інтересів людей.

Структура політичної свідомості. Залежно від суб'єктів-«носіїв» політична свідомість може бути масовою, груповою та індивідуальною.

Масова політична свідомість – це свідомість того або іншого суспільства з питань, що має актуальний політичний зміст і визначає ту або іншу форму політичної поведінки його членів. Структурно масова політична свідомість включає як статичні (цінності й загальні орієнтації), так і динамічні (масовий настрій, суспільна думка) компоненти. У конкретному вираженні це, по-перше, рівень очікувань людей і оцінка ними своїх можливостей впливати на політичну систему з метою реалізації наявних очікувань; по-друге, соціально-політичні цінності, що лежать в основі ідеологічного вибору (наприклад, справедливість, рівність, стабільність, порядок тощо); по-третє, швидко мінливі думки й настрої, пов'язані з оцінками поточного становища, уряду, лідерів, конкретних політичних акцій. Масова політична свідомість визначає тип і рівень політичної культури суспільства й спричиняє найбільш типові, масові варіанти політичної поведінки.

Групова політична свідомість – це узагальнена свідомість тих або інших більш організованих і визначених, ніж маса соціальних груп (соціальних класів, соціальних верств, національно-етнічних спільностей, політичної еліти, різноманітних «груп тиску» тощо), що відбиває соціальні інтереси й визначає зміст, спрямованість і інтенсивність політичної активності групи. У дослідженні групової політичної свідомості важливе місце приділяється політичним позиціям і ідеологічним перевагам, що домінують у цій групі, оскільки вони у вирішальній мірі визначають політичну поведінку членів цієї групи.

Індивідуальна політична свідомість – це характеристика і риса конкретної особистості як суб'єкта політики, що виражає його здатність сприймати політику, більш-менш точно оцінювати її й відносно цілеспрямовано діяти в політичному плані. Щодо структури можна виділити два блоки компонентів політичної свідомості: мотиваційні (політичні потреби, цінності, установки, почуття й емоції) і пізнавальні (знання, інформованість, інтерес до політики, переконання).За характером і глибиною відбиття політичних процесів виділяють повсякденний (соціально-психологічний) рівень політичної свідомості й теоретико-ідеологічний.

Повсякденна політична свідомість формується на базі повсякденного досвіду людей і має такі риси, як змістовна дифузійність, поверховість, несистематизованість, уривчастість, внутрішня суперечливість, підвищена емоційність.

Теоретико-ідеологічна політична свідомість цілеспрямовано формується певними соціальними групами, виходить із жорстких і чітких уявлень, що становлять цілісну систему поглядів і тверджень та пояснюють оточуючу людину політичну дійсність на основі тієї або іншої ідеологічної концепції. Теоретико-ідеологічний рівень політичної свідомості має такі риси, як цілісність, систематизованість, здатність до прогнозування.Функції політичної свідомості

Політична свідомість виконує низку важливих функцій:

1. Регулятивна функція. Політична свідомість дає орієнтири з допомогою ідей, уявлень, цінностей і тим самим регулює політичну поведінку людей, визначаючи їх конкретні форми участі або неучасті в політичному житті суспільства.

2. Пізнавальна функція. Політична свідомість допомагає людям засвоїти політичну інформацію, аналізувати навколишню політичну дійсність.3. Оцінна функція. Політична свідомість сприяє виробленню ставлення до політичного життя, конкретних політичних подій.4. Прогностична функція. Політична свідомість створює основу для передбачення змісту й характеру розвитку політичного процесу, дозволяє одержати уявлення про майбутні політичні відносини.5. Інтегруюча функція. Політична свідомість сприяює об'єднанню соціальних груп суспільства на основі спільних цінностей, ідей, установок.

6. Мобілізуюча функція. Політична свідомість спонукає людей до політично орієнтованої поведінки, до участі в суспільно-політичному житті заради відстоювання своїх інтересів, до об'єднання зі своїми однодумцями в партії, рухи й інші об'єднання.

 

86-87. Політичні міфи та стереотипи.

 

Важливим компонентом політичної поведінки є політичні стереотипи, тобто певні зразки. Зразків таких стереотипів у політичному житті цілком достатньо. Так, прикладом стереотипу політичної поведінки радянських керівників у минулому був обман, що його вважали нормою політичної поведінки не тільки щодо політичних супротивників, а і щодо власного народу. На жаль, багато хто й досі вважає за необхідне приховувати від народу всю правду про те, що його чекає в процесі переходу до ринкової економіки.

На відміну від стереотипу, в якому у спрощеній формі відзеркалюється певний доволі складний елемент дійсності, міф  набагато складніше явище психічного життя. Міф виявляється тією самою “реальністю”, в яку людина відверто хоче  вірити.В умовах жорсткої інформаційної та психологічної боротьби за виборця, переможе той, хто зможе нав’язати свою “картину світу”,  свою оригінальну концепцію міфологізованої реальності цільовій аудиторії. Політичний міф у такій спосіб покликаний впорядкувати політичну реальність й постає як засіб інтерпретації дійсності. Він може використовуватися для реалізації конкретних політичних завдань: боротьби за владу, легітимізації влади, здійснення політичного панування або панування політичної ідеології. На думку українського політолога Г. Почепцова, політичний міф – це універсальна конструкція, яку завжди можна наповнити конкретним політичним змістом.Важливою функцією політичного міфу є легітимізація владних інститутів. Міф є основою легітимної влади та її стрижнем водночас. Тому зазіхання на головні політичні міфи держави є зазіханням  на основи легітимності цієї держави. Стосовно національної свідомості, то вона також просякнута міфами. За суттю історія нації – це міф, що створений нею про саму себе, виходячи з ідейно-політичних міркувань про власне місце у швидкоплинному світі, адже політичний міф виступає своєрідним гарантом національної самоідентифікації в історичному минулому.

Міф забезпечує вихід до важелів управління масовою свідомістю за умови гострого дефіциту владних ресурсів. Тобто політичний міф містифікує (спотворює) політичну реальність утворюючи у такий спосіб своєрідний структурний елемент свідомості – міфосвідомість , яка дозволяє спростити сприйняття складного світу політики, завдяки цілісним і гармонійним уявленням заснованим на вірі, а не на логічному знанні, яке просякнуте внутрішніми суперечностями. Міфосвідомість дозволяє «олюднити» владні відносини, змалювати їх як арену боротьби сил добра і зла, справедливості та несправедливості, й у такий спосіб, сприяти самоідентифікації особистості, вибору певних симпатій та антипатій, реакцій і дій. У процесі політичної боротьби дуже часто створюються ідеологічно маркіровані міфи, які використовуються різними групами у їхній боротьбі за владу. У такому випадку міфи постають як конкуренти в ідеологічній боротьбі за міфосвідомість.

Розрізняють міфологію минулого, міфологію сучасності, міфологію майбутнього, а також міфологію комунізму, міфологію демократії та міфологію фашизму (нацизму).

Наприклад, для міфології демократії характерні такі міфологеми, як політична свобода і особистий вибір громадян, громадянське суспільство, демократична політична влада, незалежність засобів масової інформації, моральність політики.Іншою, модернізованою технологією сучасних політичних міфів є симуляція масової демократії. Це штучна апеляція до суспільної свідомості за допомогою маніпуляції експертів з рейтингами – за результатами вибіркового опитування, коли респондент вибирає між варіантами суджень самого експерта. Такі рейтинги є штучними моделями реальної думки широких мас, які нібито “оживляють” експерти. Прикладом симуляції масової демократії – можуть бути “екзит-поли” (соціологічне опитування виборців на виборчих дільницях в день голосування.Особливе місце у процесі із маніпуляцією масовою свідомістю посідають, як вже зазначалося,  засоби масової інформації, які є потужним інструментом оперативного управління масовою свідомістю, і, які, на думку А. Цуладзе, тоталітарні за своїм змістом, оскільки прагнуть контролювати волю людей, їхні думки й почуття, і в такий спосіб обмежують свободу особистості, пригноблюючи її. Засоби масової інформації не здатні трансформувати саму реальність, але вони цілком спроможні змінити про неї уявлення. Якщо це вдається, то в дійсності відбуваються зміни, які викликані інформаційним впливом. Метою інформаційного впливу є змінення поведінки об’єкта впливу завдяки трансформації “картини світу”, що існує в його свідомості. Якщо для свідомості характерний стереотип, що у минулому – усе погано, а майбутнє – невизначене, то такою свідомістю краще маніпулювати, але не управляти.

Таким чином, політичний міф може розглядатися в якості ефективного засобу проведення сучасних виборчих кампаній, оскільки є інструментом  впливу на масову політичну свідомість, хоча і містить у собі певні недоліки. Зокрема, його використання призводить до симуляції головних інститутів демократії, відвертого обману і всіляких маніпуляцій із суспільною свідомістю. У такий спосіб виникає реальна небезпека політичної відчуженості особистості, суспільної зневіри у головних демократичних цінностях та сумнівів щодо можливостей ефективної політики, контролю за державною політикою з боку суспільства.

 

87. Зробіть порівняльний аналіз політичних культур: Захід-Схід-Україна.

 

Політична культура сучасного українського суспільства має перехідний, фрагментарний характер. У ній співіснують орієнтації на нові, і на старі цінності, причому переважають риси авторитарного типу. Як показала виборча кампанія 2006 року, громадяни не орієнтуються на політичні програми, а надають підтримку яскравим, харизматичним лідерам. В українців переважають патерналістські настрої: замість активної громадянської позиції - шукання заступництва "зверху". Можна спостерігати поєднання протилежних цінностей і норм: з одного боку - вимога демократичних свобод, а з іншого - схвалення недемократичних методів вирішення суспільних проблем. Звучить підтримка ринкових відносин, а на противагу - вимога соціальної рівності. Це свідчить про певну роздвоєність політичної свідомості громадян і про дефіцит політичної культури. Українське суспільство різноманітне у багатьох вимірах: соціальному, регіональному, економічному, ідейно-політичному, мовному тощо. Типова схема розмежування України заснована на тому факті, що в Україні існують два полюси - український (Захід) та малоросійський (Схід).

Відмінності між регіональними політичними культурами продовжують зберігатися у сферах: 1) усвідомлення навчання, спілкування і використання української мови в громадському житті; 2) розуміння патріотизму, заснованому на українському (національному чи етнічному) факторі або важливості соціальних цінностей в Українській Державі; 3) геополітичні орієнтації: Америка, Європа, ЄС і НАТО, чи Росія, ЄЕП, СНД.

Суттєво відрізняється релігійно-церковне середовище України за своїми етноконфесійними складовими. Осередки УГКЦ превалюють у західних областях, УПЦ МП - в східних, громади мусульман - у південних тощо. Сам по собі факт географічної локалізації віросповідних напрямків - явище цілком природне й історично закономірне. Проте за умов політизації релігійно-церковного життя конфесійний регіоналізм стає джерелом дестабілізаційних та дезінтегративних процесів.

Регіональні відмінності підсилюються взаємовиключними інтерпретаціями радянського минулого, зокрема щодо участі українців у Другій світовій війні. Сьогодні громадяни країни скоріше підтримають примирення ветеранів Радянської і німецької армій, ніж ветеранів УПА і ветеранів Радянської Армії. Українська мова і культура, яким у радянський час було фактично виділена роль "забезпечення національного колориту", в часи пострадянські мали б заповнити низку ніш, пов'язаних з офіційним, масовим та іншими стилями мовлення. Однак в умовах, коли до 80% друкованої продукції видається в Україні російською мовою, а ЗМІ російської держави мають вільний доступ до української аудиторії, українська мова, українське культурне середовище і далі перебуває в нерівноцінній конкуренції та змушене змагатися з російським культурним виробництвом, що значно переважає в ресурсах. На основі критеріїв, розроблених А.Лейпхартом, Україну можна віднести до плюралістичних, багатоскладових суспільств із "розділеною демократією". Наявність кількох субкультур у країні утруднює внутрінаціональний діалог. "Біполярність", тиск на владні структури то однієї, то іншої світоглядної і ціннісної системи породжують дуалізм підходів і, як наслідок, непослідовні дії владних структур.

Українська політична нація та її політична культура може мати наступні риси: 1) єдність на основі спільної історичної долі, мови, культурних традицій, толерантність українського етносу щодо численних етнічних груп; 2) поліетнічна приналежність до України як спільної батьківщини, консолідованої інститутом громадянства; 3) висока свідомість своєї політичної мети - побудова незалежної, економічно розвинутої, соціальної, демократичної, правової держави.

 

88. Типи політичних культур (за Г. Алмондом та С. Вербою).

Найвідомішою в сучасній політології єтипологія політичної культури, здійснена Г. Алмондом і С. Вербою шляхом порівняльного аналізу різних політичних культур, які існують в окремих країнах. На основі дослідження політичної культури США, Великобританії, Італії, ФРН і Мексики вони виокремили у праці «Громадянська культура» три «чистих типи» політичної культури: паройкіальну, підданську та активістську. Ці типи характеризуються певними цінностями, зразками політичної поведінки, способами організації влади і не прив'язані жорстко до певної історичної епохи чи соціальної спільності.

Паройкіольний (від грецьк. «пара» — навколо і «ойкос» — дім, господарство) тип політичної культури (іноді його називають «патріархальним») характеризується відсутністю в суспільстві інтересу до політичної системи. Основними рисами цієї культури є майже повна відсутність у громадян знань, емоцій і суджень щодо держави, відсутність прагнень, аполітичність поряд із замкнутістю на місцевій чи етнічній солідарності. Паройкіальна культура може відразу стати панівною в молодих країнах, але зберігається навіть у великих індустріальних державах, коли кругозір більшості громадян обмежується прихильністю до свого роду, містечка, регіону.

Підданський тип політичної культури вирізняється сильною позитивною орієнтацією громадян на політичну систему, але слабкою орієнтацією на активну участь у ЇЇ функціонуванні. Цей тип сформувався за умов феодальної системи з її виразною ієрархічністю політичних відносин.

Елементи підданської культури трапляються і в сучасних суспільствах, зокрема у формі поклоніння верховним політичним лідерам.

Активістський тип політичної культури (або «культура участі») вирізняється активною заінтересованістю громадян не тільки в тому, що їм дає політична система, а й у тому, щоб відігравати у ній активну роль.

В історії, на думку Г. Алмонда і С. Верби, переважають не чисті, а змішані типи політичної культури: паройкіально-підданська, піддансько-активістська і паройкіально-акти-вістська. Змішаним типом політичної культури є й так званагромадянська культура. Це активістська політична культура, в якій наявні елементи паройкіальної і підданської культури. Вона найбільш характерна для демократичних політичних систем і сприяє їх функціонуванню.

Громадянська культура є породженням громадянського суспільства. Вона передбачає, що суб'єкти політики у своїй діяльності виходять з інтересів усього суспільства, а не лише окремої соціальної спільності. За наявності в ній різних політичних орієнтацій ця культура спрямована на дотримання в суспільстві громадянського консенсусу як необхідної засади демократії.

 

89. Політична культура в сучасній Україні: традиції та інновації

У сучасних умовах в Україні особливо актуальним бачиться збереження національної згоди. Основою його може виступати суспільний консенсус в відношенні прихильності до демократичного реформування.

Які ж чинники в минулому і в сьогоденні впливали чи можуть впливати на формування політичної культури, свідомості українців?

По-перше, культурні універсалії, за Дж. Мердоком, розуміються загальні риси, які притаманні всім культурам. До них відносяться мода, спорт, спільна праця, танці, освіта, звичаї, мова, релігійні обряди – понад 60 елементів.

Можна виділити декілька тенденції в нинішній політичній культурній ситуації, що склалась в Україні:

* деідеологізація політичної культури і ліквідація державної монополії на політичну культуру;

* зростання інтересу до історичної культурної спадщини, в тому числі до релігії і церкви;

* посилення культурно-комунікативної апатії, послаблення інтересу до питання на користь візуальних, видовищних форм (телебачення, відео), значне зниження відвідувань театрів, кінозалів, музеїв, бібліотек;

* зростання в побуті елементів антикультури (наркоманії, злочинності, корупції, рекету, проституції, порнографії, патологічних нахилів тощо);

* особливу занепокоєність викликає стан української мови, українського книгодрукування, бібліотечної справи, кіномистецтва.


11.11.2014; 18:02
хиты: 472
рейтинг:0
Общественные науки
политология
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2016. All Rights Reserved. помощь