пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

Політичні партії і партійні системи.

 

74.           Партія як політичний інститут, визначення та еволюція політичних партій.

75.           Основні ознаки та функції політичних партій.

76.           Критерії класифікації політичних партій. Типи політичних партій.

77.           Парламентські партії в Україні: особливості взаємодії

78.           Особливості політичних партій в Україні. Взаємозв'язок між виборчою і партійною системою в сучасній Україні.

79.           Сутність і типи партійних систем. Основні фактори їх формування.

80.           Місце політичних партій у політичній системі суспільства. Наведіть приклади з життя сучасної України.

81.           Особливості багатопартійності в Україні.

 

74. Партія як політичний інститут, визначення та еволюція політичних партій.

                Політична партія — організована група однодумців, яка виражає інтереси частини народу, класу, класів, соціальної верстви, верств, намагається реалізувати їх завдяки здобуттю державної влади або участі в ній.

                Кожна партія має ідеологію, політичну платформу, організаційну структуру, певні методи й засоби діяльно¬сті, соціальну базу, електорат. Основна мета діяльності політичної партії — здобу¬ти політичну владу в державі та реалізовувати свої про-грамні цілі — економічні, політичні, ідейно-теоретичні, моральні за допомогою законодавчої, виконавчої та судо¬вої гілок влади.

                Відомий німецький політолог М. Вебер виділяв три періоди в розвитку партій як суб’єктів політичної діяльності: у XVI—XVII ст. в Європі — це аристократичні групи, що об’єднували невелику кількість представників політичної еліти; у XVIII—XIX ст. — це вже політичні клуби, що орієнтувалися на залучення до активної політичної діяльності людей, впливових не тільки в політиці, а й в інших життєво важливих сферах суспільного життя; у ХІХ—ХХ ст. формуються сучасні масові партії.

                Етапи розвитку політичної партії

•              Зародження нової партії в надрах старої правової та політичної системи як відповідна реакція на загострення суперечностей у суспільстві

•              Боротьба партії за владу: пошук засобів, форм, методів, сил, здатних деста-білізувати та дискредитувати державний лад і правлячу партію; поразка або перемога всіх громадянських сил, які стоять за нею і підтримують її

•              Конструювання нового державного і законодавчого механізму: проведення кадрової політики, яка б відповідала інтересам правлячої партії; визначення своєї ролі в державному механізмі

•              Формування  матеріально-технічної бази діяльності  партії та фінансових джерел її існування

•              Систематичне розроблення партією головних напрямків її діяльності з одно¬часним розвитком її організаційної структури, форм і методів роботи з ме¬тою запобігання загостренню суперечностей

 

 

75. Основні ознаки та функції політичних партій.

        Політичні партії є найважливішим досягненням суспільного розвитку. Адже партія – це організована група людей, які мають спільні політичні інтереси, ідеологію, програму і беруть участь у боротьбі за завоювання, розподіл, утримання політичної влади, або її заміну. У сучасному світі налічується більше 800 партій, які об’єднують близько 100 млн. людей і існують в усіх країнах світу. Політичні партії мають свою програму, систему цілей, розгалужену організовану структуру, покладають на своїх членів певні обов’язки та встановлюють норми поведінки.

        Зміст і суть політичних партій розкривається через їх класифікацію в основу якої можуть бути покладені різні критерії:

– за класовим характером – робітничі, селянські та інші

– за формами і методами правління – ліберальні, демократичні, диктаторські;

– за принципами організації і членства – кадрові та масові;

– за місцем у системі влади – легальні та нелегальні;

– за ідеологічним спрямуванням – комуністичні, соціалістичні, ліберально-демократичні, націоналістичні;

– за віросповіданням – християнські, мусульманські тощо.

        У сучасному суспільстві політичні партії виконують важливі функції:

– розробляють і поширюють у масах свою ідеологію, здійснюють політичне виховання громадян;

– виступають знаряддям у боротьбі за владу, як в центрі так і на місцях;

– здійснюють підбір партійних і державних діячів і формують всі ланки влади в державі;

– беруть участь у розробці програмних документів влади, їх реалізації (вже через силу законів) та інші.

          Отже, узагальнюючи думки науковців, можемо сказати, що партійна система – це політичний простір, який складається з політичних партій та упорядкованої певним чином сукупності відносин між собою та іншими елементами політичної системи суспільства.

          Треба зазначити, що існують також специфічні ознаками партійної системи. По-перше, це існування політичних партій (в окремих випадках – однієї), оскільки саме вони здійснюють вагомий вплив на реалізацію політичної влади у державі. По-друге, це наявність певним чином впорядкованих на нормативно організованій основі відносин між політичними партіями, зв’язків між ними у боротьбі за владу і контроль за діяльністю владних структур. По-третє, це існування взаємин між політичними партіями та іншими інститутами політичної системи суспільства: встановлення контактів із установами держави, суспільними об’єднаннями та електоратом. Ці ознаки і визначають певну партійну форму існування державної влади.

Таким чином, партійна система представляє собою організований за участю партій спосіб реалізації політичної влади, і є важливим структурним елементом політичної системи суспільства.

 

76-76. Критерії класифікації політичних партій. Типи політичних партій.

Оскільки політичні партії завжди виражають певні соціальні інтереси і прагнення, то найбільш загальною основою їх типології є соціальна основа, або база, тобто та соціальна спільність, інтереси якої виражає партія. Відповідно до основних груп соціальних спільностей розрізняють класові, національні, жіночі, селянські, регіональні та інші політичні партії. Так, у більшості країн світу є робітничі партії — комуністичні, соціалістичні, соціал-демократичні. Є партії дрібних, середніх і великих власників засобів виробництва — дрібнобуржуазні й буржуазні. Це здебільшого ліберальні й консервативні партії. Є також аграрні партії, які орієнтуються на інтереси різних верств населення, зайнятого в сільському господарстві, селянські й поміщицькі — партії відповідно дрібних і великих землевласників.

Практика показала, що в сучасному суспільстві партія не може досягти відчутного впливу, спираючись лише на якийсь один суспільний клас чи на його частину. У боротьбі за виборця кожна з політичних партій орієнтується на певну систему цінностей, більшість із яких (власність, праця, демократія, свобода, рівність, справедливість, солідарність тощо) є загальнолюдськими і приваблюють на бік партії представників різних суспільних класів і соціальних верств. У тому разі, коли партія не має більш-менш чіткої соціальної бази, вона виступає як інтеркласова, або партія виборців. (Інтеркласовими є, наприклад, Демократична й Республіканська партії США.)

Отже, за класовою ознакою розрізняють: робітничі, дрібнобуржуазні, буржуазні, поміщицькі та інтеркласові політичні партії. Такий поділ притаманний в основному марксистській традиції в політології.

Оскільки інтеркласові партії орієнтуються на різні суспільні класи й соціальні верстви, то вони можуть визначатись і як загальнонаціональні, коли націю розуміти як державно-політичну спільність (сукупність усіх громадян держави), а не як етнічну. В такому разі загальнонаціональний чинник у соціальній орієнтації партії має раціональний зміст і демократичну спрямованість. Від партій цього типу потрібно відрізняти національні партії, які виходять з етнічного розуміння нації і де національне нерідко переростає в націоналістичне, а потім і в шовіністичне. На національний чинник найчастіше посилаються партії фашистського типу. Щоправда, він може відіграти і прогресивну роль, наприклад як консолідуючий фактор у боротьбі за національну незалежність.

У багатьох країнах світу є суто жіночі партії, причому не стільки за соціальною орієнтацією, скільки за складом. За характером своєї діяльності вони часто наближаються до відповідних громадських організацій. Є молодіжні партії, але здебільшого об'єднання молоді діють як громадські організації. Однак кожна з більш-менш впливових політичних партій, приділяючи велику увагу залученню молоді до своїх лав, створює молодіжні партійні осередки або організації при партії.

Існують і регіональні партії, тобто такі, що діють не в загальнонаціональному, а в регіональному масштабі й відбивають інтереси населення певного адміністративно-територіального утворення, автономії чи суб'єкта федерації. В діяльності таких партій часто проявляються націоналістичні й сепаратистські тенденції.

Нарешті, є так звані гротескні партії, які не мають більш-менш певної соціальної бази, а об'єднують прихильників якого-небудь роду занять чи захоплення, наприклад «шанувальників пива». Не претендуючи на владу, вони досить стійко відстоюють своє коло інтересів, мають невеликий, але згуртований склад.

Таким чином, за соціальною основою, тобто за орієнтацією на певну соціальну спільність або її відсутністю, крім робітничих, дрібнобуржуазних, буржуазних і поміщицьких партій, виокремлюються також штеркласові, національні, жіночі, молодіжні, регіональні, гротескні партії.

77. Парламентські партії в Україніособливості взаємодії.

Україна має багатопартійну систему, і на 13 листопада 2012 року в Україні офіційно зареєстровані 200 політичних партій. В останніх виборах до Верховної Ради брали участь 87 політичних партій, 9 з яких стали парламентськими: Комуністична партія України, Всеукраїнське об'єднання «Свобода», Народна партія, Партія «Союз» , Партія регіонів, Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина», Єдиний центр, Політична партія «УДАР (Український Демократичний Альянс за Реформи) Віталія Кличка», Радикальна партія Олега Ляшка

Через високу чисельність політичні партії нечасто мають шанс отримати владу поодинці, тому раніше вони утворювали блоки для участі на виборах. 17 листопада 2011 року український парламент схвалив закон про вибори, що заборонив участь блоків політичних партій на парламентських виборах. Довіра українського суспільства до політичних партій стабільно низька. Для сучасних українських партій цивілізаційні та геостратегічні орієнтації грають важливішу роль, ніж економічні та соціально-політичні програми, що зумовило появу чіткого поділу партій на проросійської та прозахідної (проєвропейської) спрямованості

Взагалі ж у становищі українських партій чимало спільного:

•              у багатьох з них відсутній свій електорат;

•              спостерігається втрата інтересу громадян до всіх партій;

•              вкрай слабкі ідеологічні засади;

•              переживають розколи, скорочення лав, втрату впливу і авторитету;

•              відірваність програмних гасел партій від повсякденних інтересів населення;

•              спостерігається активне зрощення партій та їхнього апарату з бізнесом, часто з тіньовим;

•              відсутність сталого співробітництва партій в головному – побудові незалежної процвітаючої України.

 

78. Особливості політичних партій в Українізаємозв'язок між виборчою і партійною системою в сучасній Україні.

Виборча система відіграє надзвичайно велику роль у політичному житті суспільства. Вона справляє значний вплив на формування партійної системи, парламенту, уряду, його стабільність, політичну стабільність у суспільстві в цілому. Існує певна залежність між типами наявних у країні виборчої і партійної систем. Обидві системи перебувають у тісному зв'язку з прийнятою в країні формою державного правління.

Залежність між типами наявних у країні виборчої і партійної систем уперше була з'ясована М. Дюверже. Досліджуючи зв'язок між виборчими й партійними системами, він сформулював такі «три соціологічні закони» їх взаємодії:

1. Пропорційна виборча система веде до формування партійної системи з багатьма партіями, які мають досить жорстку внутрішню структуру і незалежні одна від одної.

2. Мажоритарна виборча система абсолютної більшості (з голосуванням у два тури) зумовлює появу партійної системи, яка складається з кількох партій, що прагнуть до взаємних контактів і компромісів та об'єднання в коаліції.

3. Мажоритарна виборча система відносної більшості (з голосуванням в один тур) сприяє становленню двопартійної системи.

В Україні діє змішана система — система визначення результатів виборів, яка передбачає поєднання у собі елементів мажоритарної та пропорційної систем.

Сформульовані М. Дюверже закони свідчать, що виборча система впливає не тільки на кількість партій у країні, а й на відносини між ними. Як показує історичний досвід, двопартійна система формується здебільшого в країнах з мажоритарною виборчою системою відносної більшості. Цьому сприяє, зокрема, те, що виборець вважає за краще віддати свій голос в єдиному турі голосування за представника тієї партії, яка має найреальніші шанси на успіх, він втрачає інтерес до слабких партій. Голосування у два тури, тобто мажоритарна система абсолютної більшості, породжує політику електоральних союзів, які потім знаходять своє продовження у створенні єдиної парламентської фракції, формуванні парламентської більшості та утворенні урядової коаліції. Голосування в один тур, тобто мажоритарна система відносної більшості, не спричиняє потреби в електоральних союзах. Кожна партія прагне самостійно використати свій шанс. У межах мажоритарної системи відносної більшості не виключається приєднання слабкої партії до сильної, що примушує першу приймати правила гри останньої.

Пропорційна система також не сприяє утворенню електоральних союзів; кожна партія прагне самостійно використати свій шанс. Однак вона неминуче ставить партії перед необхідністю формування урядових коаліцій, оскільки, як правило, жодна з них не має змоги здобути більшість парламентських місць і самостійно сформувати уряд. Пошук компромісів у формуванні уряду ускладнюється тим, що депутати вже пов'язані передвиборними обіцянками, прагнуть зберегти обличчя партії, щоб мати підтримку своїх виборців і на наступних виборах. Труднощі у формуванні парламентських коаліцій і нестабільність уряду є характерними рисами політичного життя держав з пропорційною виборчою системою і породжуваною нею багатопартійною системою.

79. Сутність і типи партійних систем. Основні фактори їх формування.

 Передусім, важливо визначити поняття партійної системи. Її потрібно розглядати як суспільний феномен. Варто зазначити, що відсутність загальноприйнятих критеріїв визначення даного поняття приводить дослідників до різноманітних підходів та оцінок, що неминуче призводить до виникнення теоретичних проблем формування партійної системи.         Сьогодні існує досить багато визначень поняття партійної системи - більш, ніж сто. Це само по собі вказує на чисельність критеріїв, які використовуються при аналізі партійних систем. Розглянемо найпоширеніші погляди на визначення партійної системи.

                Деякі вчені під партійною системою розуміють „сукупність політичних партій, які існують у країні, незалежно від форм діяльності та ступеня іституалізації згідно з чинним законодавством” або „сукупність політичних сил, представлених у парламенті, або таких, які прагнуть до представництва у ньому”.     Інша група дослідників схиляються до думки, що партійна система це „право партій на формування власної системи правління”, а також „сукупність відносин між легально діючими політичними партіями, що виявляються у спільній боротьбі або суперництві за владу у суспільстві”.           Отже, узагальнюючи думки науковців, можемо сказати, що партійна система – це політичний простір, який складається з політичних партій та упорядкованої певним чином сукупності відносин між собою та іншими елементами політичної системи суспільства.          Треба зазначити, що існують також специфічні ознаками партійної системи. По-перше, це існування політичних партій (в окремих випадках – однієї), оскільки саме вони здійснюють вагомий вплив на реалізацію політичної влади у державі. По-друге, це наявність певним чином впорядкованих на нормативно організованій основі відносин між політичними партіями, зв’язків між ними у боротьбі за владу і контроль за діяльністю владних структур. По-третє, це існування взаємин між політичними партіями та іншими інститутами політичної системи суспільства: встановлення контактів із установами держави, суспільними об’єднаннями та електоратом. Ці ознаки і визначають певну партійну форму існування державної влади.                   Таким чином, партійна система представляє собою організований за участю партій спосіб реалізації політичної влади, і є важливим структурним елементом політичної системи суспільства.

Конкретні критерії класифікації (типологізації) партійних систем у межах кожної з наведених вище класифік ися на прийнятті до уваги її зовсім різних сторін: а) її сутності та б) зовнішньої видимісті або декларованої форми.

Так, виходячи зі специфіки загальносистемних (тобто суто системних, не політичних) характеристик політичних систем, можуть бути запропоновані такі групи класифікацій цих систем:

1) стабільні та нестабільні; 2) здатні зберігати цілісність та такі, що розпадаються;

3) функціонуючі у нормальній та у надзвичайній обстановці; 4) поляризовані (точніше -- біполярні), багатополярні та атомізовані; 5) альтернативні (з визначенням принципу допустимості ротації, зміни правлячих партій) та неальтернативні; 6) молоді та такі, що мають досить тривалу історію і базуються на сталих традиціях; 7) партійні системи, що знаходяться на етапі свого зародження (це може бути так званий період “протопартійності”, тобто відсутності партій як таких, але виникнення двох або кількох чітко виражених, але ще недостатньо структурованих політичних блоків, що протистоять один одному), та такі партійні системи, що перебувають на стадії успішного розвитку або увійшли в період свого занепаду і самолруйнування; 8) наднаціональні, загальнонаціональні (ті, що відносяться до конкретної країни), регіональні та локальні (місцеві) партійні системи тощо.

Перейдемо тепер до розгляду типологізації партійних систем, в основі якої лежить застосування “суто політичних” критеріїв. На цій теоретичній базі можуть бути запропоновані такі групи класифікації партійних систем:

1) системи, в яких партії мають власне політичний характер, та системи з переважанням партій, що за своєю природою є псевдополітичними і являють собою побудовані на комунальних сімейственних чи земляцьких принципах клани, кліки, чисто ситуативні угрупування “ad hoc” тощо; 2) такі, що відіграють провідну роль формуванні реальної політики держави і суспільства, та такі, що грають дргорядну роль у політичний системі (через суто декоративну роль політичних партій або їх недостатню розвиненність); 3) системи з “вирізанням певного сегменту політичного спектру” (тобто з забороною партій певних ідеологічних напрямків) та ліберальні (у суто політичному, не економічному розумінні цього терміну) - без встановлення досить суворих ідеологічних критеріїв для надання офіційного дозволу на функціонування конкретних політичних партій; 4) однопартійні, двопартійні, багатопартійні; 5) революційні, реформаторсько-стабілізаційні, консервативні;6) плюралістичні, обмежено плюралістичні та монолітичні; 7) націоналістичні та полікультурні;

8) релігійні та світські;

9) марксистські, “національного” (“арабського”, “африканського” тощо) соціалізму та несоціалістичні;

10) соціалістичні, капіталістичні, феодальні, рабовласницькі

 

80. Місце політичних партій у політичній системі суспільства. Наведіть приклади з життя сучасної України.

Місце і роль політичної партії, характер її діяльності визначаються, по-перше, мірою її вростання в політичну систему суспільства, тривалістю її існування, зміною її назви і порушенням організаційного статусу, а також місцем і роллю фракції в уряді, тобто керівництво урядом або проста в ньому участь. Дуже важливий і національний аспект політичної партії. Якщо рівніше представлена партія в національних регіонах, то і вище її урядовий статус, а також підтримка її на виборах. Політична партія, джерело якої є поза законодавчими органами, нижча за своїм статусом, аніж та політична партія, джерела якої представлені у владних структурах суспільства. По-друге, місце і роль політичної партії визначаються соціальною підтримкою, тобто йдеться про підтримку соціальними класами, соціальними шарами, групами, різноманітними суспільними і релігійними рухами, етнічними спільностями, міським і сільським населенням, окремими громадянами. По-третє,політичною орієнтацією політичної партії, наприклад, у ставленні до власності на засоби виробництва, про роль держави в економічному регулюванні, перерозподілі суспільного багатства, соціальному захисті громадян, секуляризації (тобто перетворенні в світські) суспільства, входження в блоки, понаднаціональні інтеграції, у ставленні до виборчих громадянських прав тощо. Мета орієнтації: або відкрите суперництво політичних партій, або обмежене суперництво з боку інших політичних партій; підрив усієї політичної системи суспільства або її модернізація. По-четверте, одним з принципів, що визначають місце і роль політичної партії в суспільстві, є структурна незалежність, тобто ступінь автономності політичних партій, життєве забезпечення її (джерела прибутків, рекрутування, поповнення членів партії, джерела поповнення рядів політичних лідерів, зв' я-зок з іншими політичними партіями, відносини з зарубіжними політичними партіями і рухами). По-п 'яте, внутрішньою структурою, організаційною побудовою політичної партії, інтенсивністю відповідних зв' язків, географічною розкиданістю і густотою первинних партійних осередків (організацій), частотою зібрань, нарад, різноманітних семінарів тощо на місцях, зібрань і з' їздів у масштабах країни, інтенсивністю пропаганди, постановкою науки і освіти в політичній партії, ступенем підконтрольності внутрішньопартійних груп, осередків, централізованістю влади всередині партії; наявністю і поєднаністю фракції, активність членів політичної партії в її діяльності, вимогливістю до партійців, вірністю ідеалам і інтересам, що відстоюються партією, особистою відданістю справі політичної партії тощо.

Приклади можемо назвати самі, враховуючи нинішню політ ситуацію в Україні 

 

81. Особливості багатопартійності в Україні.

Історія багатопартійної системи в Україні бере свій початок з другої половини XIX ст., коли на хвилі революційних виступів та зростання національної свідомості утворилися перші політичні організації. Багатопартійність бурно розквітла в період Української революції, заявила про себе в період розгортання руху дисидентів, повторно відродилася в період так званої перебудови. Сучасний стан багатопартійності в Україні характеризується більш-менш визначеними процесами та тенденціями.

Взагалі, зростання кількості політичних партій та організацій в будь-якій країні, в тому ряді і в Україні, спостерігається під час переламних моментів в історії націй, коли вони переходять на чергову «сходинку» етнічної еволюції. При цьому спостерігається досить цікава закономірність: чим більше політичних партій, тим віддаленіша від влади національна еліта, тим менше в суспільній свідомості чітких ідеологічних орієнтирів, які б могли бути зрозумілими і сприйнятими більшістю політично активного населення країни. Сьогодні в Україні спостерігається гіпермультипартійність, тобто така кількість політичних партій, яка не відповідає потребам соціально-економічного та політичного розвитку країни, структурі українського суспільства та спектру поглядів різних верств нашого населення. Так, якщо до проголошення незалежності в Україні було зареєстровано 4 партії, в грудні 1993 р. – 27, в 1998 р. – 52, 2003 р. – 127, то в 2005 р. – 150.

В той же час, партійна діяльність, як правило, обмежується столичними регіонами, а партійний вплив має локальний характер. Більшість українських політичних партій не охоплює мережею своїх осередків всі регіони України, і тому ці партії не можуть вважатися загальнонаціональними організаціями. В усіх регіонах України чітко визначені публічні осередки мають лише 12 політичних партій або 11% від загальної кількості.

Отже, сьогодні партії в Україні не стали політичною силою, яка виражає інтереси народу і консолідує суспільство. Вони не мають чітких ідеологічних орієнтирів, не усвідомлюють, не розробляють і не несуть «в маси» національну ідею, не розробляють інноваційні політичні технології, не йдуть на легітимні компроміси, не толерантні до своїх політичних опонентів, не допускають організаційний та ідеологічний плюралізм.

В той же час населення України поки не в змозі висунути до діяльності політичних партій високі вимоги. Це пояснюється: низьким рівнем розвитку справжньої духовності в нашому суспільстві; відсутністю державницької ідеології, втіленої в чітко усвідомлювану національну ідею; низькою самоповагою українців до самих себе як на індивідуальному, так і на колективному рівнях. Українська багатопартійність сьогодні – свідчення відсутності самоідентифікації нашого етносу і відсутності державницької, ідеології, що відповідає архетипу «Україна». В нас – ідеологічна криза, і в цьому вся біда.

Що стосується багатопартійності, то її можуть подолати самі політичні партії в процесі своєї подальшої розбудови у відповідності до вимог часу. Робота архетипу «Україна» в самі найближчі часи буде вимагати від партій та їх лідерів наступного.

Процес формування багатопартійної системи в Україні і надалі буде тривати. Сформувалося ядро багатопартійної системи – 11 політичних партій, які мають досить чітку організаційну структуру, розгалужену систему місцевих осередків та важелі впливу на частину електорату. В той же час продеклароване зростання чисельності політичних партій відбувається значно швидшими темпами, ніж їх авторитет, фактичний вплив на стан справ та роль у суспільстві.

 


11.11.2014; 21:13
хиты: 1433
рейтинг:0
Общественные науки
политология
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь