У 1854 р. утворилася нова республіканська партія. Вона виступала за обмеження рабства фактично зайнятою ним територією, за безплатне надання землі поселенцям на Заході, за підтримку вітчизняної промисловості. У 1860 р. її кандидат Лінкольн став президентом, що послужило сигналом до початку громадянської війни. Після завершення цієї війни в країні остаточно сформувалася двопартійна система. Державну владу поділяють республіканська і демократична партії. Це само по собі не виключає появи та функціонування інших політичних партій. Так, ще у 1876 р. виникла Соціалістична робітнича партія, у 1891 p.- Народна (популістська), але ці партії не відігравали скількись помітної ролі в житті США.
На посаду президента претендують реально лише представники демократичної та республіканської партій, їм же належить абсолютна більшість місць у конгресі. Самі вибори перетворюються у складний політичний марафон, де дилетанти не можуть скласти скільки-небудь гідної конкуренції професіоналам від політики. Та попри все, нові правила політичної гри приводять до далекосяжних наслідків. Жорстка Конституція США доповнюється поправками і тлумаченнями. Виникають неписані, але тверді угоди, яких дотримуються не лише уряди, а й партії. Наприклад, обрані у першому турі голосування члени колегії виборців представляють партії і голосують за кандидатів у президенти від своєї партії; Сенат, як правило, не відмовляє президентові при затвердженні рекомендованих ним міністерських кандидатур тощо/Виникла і знайшла свій розвиток т. зв. комітетська система у конгресі. Оскільки конгрес змушений розглядати до 1000 і більше законопроектів у рік, підготовка їх до розгляду здійснюється у спеціальних комітетах конгресу, кожний з яких спеціалізується на певному колі питань. Процедура прийняття законів прискорилася.
На початку XX ст. у палаті представників діяло 47 комітетів, у сенаті - 29. Стало звичним, що в останні 10 днів сесії конгресу законопроекти голосуються без дебатування. Це призвело до заміни гласної процедури законотворення таємною, породило практику секретних угод та «консультацій» із заінтересованими особами. Влада все більше стає залежною від фінансових магнатів. З'являється невидима третя палата конгресу - «лобі», що складається з численних «кон-сультантів-спеціалістів», кожний з яких фактично представляє інтереси тієї чи іншої фінансової групи. Відбуваються зміни в системі голосування на виборах. У 1872 р. вводиться таємне голосування. З 1913 р. сенаторів обирають не конгреси штатів, а виборці - по 2 сенатори від кожного штату, незалежно від числа виборців. Зберігаються різноманітні цензи для виборців - майновий, осідлості, віковий, натуралізації тощо. Особливо це характерно для Півдня. З допомогою цих цензів усуваються від виборів представники етнічних та расових груп - негри, азіатські емігранти з Японії та Китаю тощо.
Трохи більше ніж за 100 років США пройшли шлях від 13 неоднорідних за своїм устроєм і економічним розвитком колоній Англії - до найрозвинутішої країни світу. Так, в 1860 р. Сполучені Штати займали 3-тє місце у світі за випуском промислової продукції, а на початку XX ст. вони уже були лідерами капіталістичного світу практично за усіма показниками. Певну роль відіграли географічне положення (віддаленість від Європи з її конфліктами та війнами) та кліматичні умови, інші другорядні чинники. Однак головним двигуном поступального розвитку США стали політичні та політико-економічні переваги: гарантії прав і свобод населення, законодавчий захист приватної власності, урядова політика заохочення імміграції та господарського освоєння нових територій, а також експансіонізм зовнішньої політики, пошук нових земель та ринків збуту.
