Головною турботою комуни лишалася війна з Версалем. Не маючи підтримки провінцій, комунарам доводилося розраховувати виключно на власні сили.Перші сутички між захисниками комуни та її ворогами почалися вже в квітні. Жодна із сторін тоді не здобула вирішальної переваги.У травні настав злам. Уряд Тьєра, отримавши допомогу від німецького командування зброєю та солдатами (полонених лід час війни французьких солдатів було достроково звільнено), перейшов у наступ, і 21 травня 1871 р. війська версальців вдерлися до Парижа. Бої тривали до 28 травня. Останній форт, що його захищали комунари, капітулював 30 травня. 72-денна влада Паризької комуни скінчилася.Воюючі сторони ніби змагались у жорстокості. Версальці безжально розстрілювали захисниківстолиці, а комунари - заручників, якими були переважно люди з багатих прошарків суспільства. Під час вуличних боїв комунари навмисне підпалили будівлі, що мали велике історичне і архітектурне значення - міську ратушу, Палац правосуддя, Тюїльрійський палац, Міністерство фінансів, будинок Тьєра. Версальці люто мстилися своїм ворогам, заливши місто їхньою кров'ю. 15 тисяч бійців Паризької Комуни загинули на вулицях, воюючи на барикадах. Ще приблизно стільки ж було розстріляно робітників. Героїчно загинули в бою видатні діячі Комуни генерал Домбровський та Делеклюз. Розстріляні за вироком суду Россель і Ферре. Розтерзані версальською солдатнею Ріго, Дюваль і Варлен («Характерна деталь, — пише Жак Дюкло, — версальський офіцер, який наказав розстріляти Варлена, вкрав у нього годинник»).Після загибелі Комуни ще довго проходили військово-польові суди, на яких ще 13 тисяч учасників боїв були засуджені до різних термінів тюремного ув’язнення, каторжних робіт або до заслання в колонії.Близько 300 політичних в’язнів Комуни утримувалися біля атлантичного узбережжя Франції в форті Буаяр (відомому тепер пошуками ключів у масовому телешоу). Потім тих, хто отримав за вироком довічне заслання, переправили на острів Сосновий біля південного краю Нової Каледонії, що в
600 милях від Австралії. Влада розраховувала, що спекотний клімат, погане харчування, невлаштований побут, туга за батьківщиною і сутички з місцевими жителями значно скоротять термін життя комунарів. Формули «повернення небажане» тоді не існувало, але розуміння каторжних заходів було саме таке. За попереднім планом Сосновий острів мав прийняти 250 каторжників. Однак до 1874 року на ньому жили вже близько чотирьох тисяч чоловік.Розрахунки колоніальної влади блискуче провалилися. Вони не врахували, що, зібравши разом окрасу паризького пролетаріату, тим самим відродили осередок нового суспільства. Відбулися речі дивовижні. Комунари енергійно й уміло почали освоювати світ, що їм дістався. Роботи були виконані настільки кваліфіковано і ретельно, що на Новій Каледонії і зараз, через сто сорок років, діють споруди, побудовані комунарами, — водонапірна вежа, водогони і тридцятиметровий акведук. Це був перший досвід наукової організації праці, причому в надзвичайно несприятливих умовах найжорстокіших штормів і циклонів. Комунари перемогли відчай своєю працею, товариською взаємодопомогою, силою духу.
