Увечері 18 березня над паризькою ратушею затріпотів під вітром червоний прапор перемоги повстання. Серед членів цього революційного уряду найбільшим авторитетом користувалися: робітник-палітурник Луї Ежен Варлен (1839-1871) -один із керівників Паризьких секцій І Інтернаціоналу; робітник-ливар Дюваль (1841-1871) - керівник префектури поліції, а згодом - один із керівників збройних сил Комуни; студент-медик Еміль Ед - генерал Комуни; робітник-капелюшник Шарль Амуру (1843-1871) - представник Комуни в Ліоні та Марселі; власник дрібної пральні Греньє - фактичний міністр внутрішніх справ; Франсуа Журд - делегат (міністр) міністерства фінансів, швець Едуард Пільє - керівник міністерства освіти. Доскладу ЦК національної гвардії входили робітники, ремісники, художники, літератори. Настільки ж різнорідним був його «партійний» склад - бланкісти, прудоністи, неоякобінці, безпартійні з демократичним світоглядом.Постановою 19 березня Центральний комітет скасував становище облоги, скасував військові суди і зобов'язав усіх солдатів, які залишалися в столиці, зголоситися до складу національної гвардії. Це були заходи, що свідомо ставили на меті знищення «військового деспотизму». Ліквідуючи постійну армію і поліцію, революційний уряд зберігав як єдину збройну силу національну гвардію, тобто добровільне за своєю суттю народне ополчення.Виконуючи директиву Тьєра, службовці державних установ перестали виходити на роботу. Вже 19 березня в офіційному оголошенні ЦК національної гвардії заявлялося: «Новий уряд республіки узяв у свої руки усі міністерства і всі адміністративні органи». Управляти міністерствами і відомствами були послані члени ЦК національної гвардії - робітники, студенти, ремісники, журналісти. Досвіду державного управління ці люди, зрозуміло, не мали жодного, але намагалися компенсувати брак його революційним ентузіазмом. Вибори Паризької Комуни відбулися 26 березня 1871 p., a 28 березня на майдані біля ратуші Паризьку Комуну урочисто проголосили. Замість 90-та було обрано тільки 86 її членів. Однак зі складу Комуни відразу вибув 21 чоловік. Серед них були представники різних політичних течій: бланкісти, прудоністи, неоякобінці, члени паризької секції І Інтернаціоналу. Через деякий час зі складу Комуни вийшло ще 16 делегатів. На 1 квітня були призначені додаткові вибори, на яких було обрано 22 делегати.Програмним документом Паризької Комуни стала Декларація Комуни «До французького народу» від 19 квітня 1871 p., покликана «роз'яснити характер, зміст і мету революції», що відбувається. Головною метою революції Декларація проголошувала «визнання і зміцнення Республіки, єдиної форми правління, сумісної з правами народу, з правильним і вільним розвитком суспільства». Одним з принципів політичного устрою була визнана повна автономія комун на всій території Франції. Невід'ємними правами таких комун мають бути: затвердження комунального бюджету, управління місцевими службами, організація судочинства, внутрішньої поліції, освіти, організація міської оборони і національної гвардії. Має бути забезпечена «постійна участь громадян у справах Комуни», вільний захист їхніх інтересів. Передбачалося призначення через обрання або за конкурсом відповідальних змінюваних посадових осіб і комунальних чиновників.
