Паризькій Комуні передувала франко-прусська війна. 4 вересня 1870 року в Парижі стало відомо, що імператор Наполеон III з 80-тисячною армією здався пруссакам в полон під Седаном. У січні 1871 року почалися переговори з Пруссією про мир. Тоді Париж і збунтувався. Столиця, навідміну від усієї країни, на мирову з «бошамі» йти не бажала. Новий буржуазний уряд у Версалі оголосив себе «урядом національної оборони». На ділі ж він прагнув якомога швидше укласти мир з Пруссією, аби кинути всі сили на придушення революції. Але трудящі Парижа не збиралися здавати ворогові столицю Франції і вимагали рішучої боротьби з загарбниками. Крім регулярних військ Париж захищали 60 батальйонів національної гвардії —добровільного ополчення з жителів міста. Версальська влада наказала урядовим військам залишити Париж. Національної гвардії цей наказ не стосувався.У ніч з 17-го на 18 березня 1871 року колони солдатів, обмотавши ганчірками копита коней, рушили безлюдними вулицями міста до висот Монмартру і Бельвілля, де розташовувалася велика частина артилерії національної гвардії. 3-тисячний загін генерала Леконта потайки підійшов до Монмартрського пагорбу, обеззброїв вартових і захопив зброю, але відвезти її не встиг. Прокинулися жителі Монмартру і вдарили на сполох. Робітники і національні гвардійці кинулися на захист гармат. Солдат оточила щільна стіна людей. Їх закликали не воювати проти народу. Леконт тричі віддавав наказ стріляти. Солдати не підкорилися йому і почали брататися з народом.Відбивши нічний напад, 18 березня 1871 трудовий Париж піднявся на боротьбу. Всюди споруджувалися барикади. Батальйони національної гвардії стягувалися доцентру міста. Вони захопили казарми, вокзали, мости. Увечері 18 березня над паризькою ратушею затріпотів під вітром червоний прапор перемоги повстання.
