Наслідком швидкого розвитку промисловості було зростання робітничого класу.Положення робітничого класу було важким: необмежений робочий день, низька заробітна плата, зростання цін, відсутність соціального страхування - все це викликало невдоволення.На початку 70-их років страйкували будівельники та друкарі Берліна, машинобудівники Саксонії, гірники Рура. Але вони не могли здійснити своїх справедливих вимог, тому що не мали ні сильних профспілок, ні політичної партії. Профспілки лише зароджувалися і не було єдності серед них.
Представники марксистських течій, не дивлячись на наявні у них ідейні розбіжності, об'єдналися для спільної боротьби проти буржуазії і юнкерства, як опори монархічного устрою Німеччини. Їхнє об'єднання відбулося в 1875году на з'їзді в Готі, соціалісти створили свою робочу партію. Створення Соціалістичної партії Німеччини було важливою подією. З цього часу починається неухильне зростання партійного впливу у всіх промислових районах, активізація робітничої преси, виникнення все нових профспілок і культурно-освітніх організацій пролетаріату.
Активізація соціал-демократичного руху в Німеччині викликало занепокоєння юнкерства і урядових кіл.Бісмарк з ненавистю ставився до соціал-демократів вбачаючи в них загрозу громадському порядку, власності, релігії. Приводом для переходу в наступ послужили два замахи на Вільгельма II, скоєні в 1878году.Ці терористичні акти і були використані для наступаленія на соціал-демократів. У результаті на нових виборах до рейхстагу національно-ліберальна партія втратила 25% кандидатів, і в той же час посилилися позиції консерваторів і імперської партії. На підсумки виборів ще зробили впливу розгорнулися по всій країні репресії. У цих умовах було прийнято закон (19 жовтня 1878года) проти соціалістів, значно підсилює репресивне заходи і що отримав назву "виключного закону". Закон прийняли як тимчасовий, строком на два з половиною роки, а він проіснував 12 років до 1890года.Почалися гоніння на керівників робітничого руху.У цих умовах вплив соціал-демократів на політичне життя країни залишалося досить істотним і на виборах до рейхстагу в 1887году вони провели до парламенту 24 депутати. Партія робітничого класу проявила витримку і прийняла всі необхідні заходів, щоб зберегти зв'язки з народом і стати в авангарді боротьби за його інтереси.
Дев'яності роки XIX століття в Німеччині ознаменувалась новим піднесенням соціалістичного руху цьому сприяло скасування правительством закону про переслідування соціал-демократів і колишніх учасників робітничого руху.В1891р. була прийнята нова прграмма партії на з'їзді в Ерфурт. Ідея програми: необхідність завоювання політичної влади пролетаріатом, унічтаженія класів та панування буржуазії. У той же час було відсутнє положення про диктатуру проліторіата, демократичній республіці та інші соціально-економічні вимоги.
Але трудовий народ йшов своїм шляхом. У період 1890-1893годов розгорнувся широкий страйковий рух, який виражав волю пролетаріату.
На рубежі ХІХ-ХХ ст. у Європі в марксизму з’явилися прихильники і послідовники. На його основі утворилися політичні течії в міжнародному робочому русі. Одна з таких течій — німецький соціал-реформізм. Його представники — Е. Бернштейн, К. Каутський,
Едуард Бернштейн (1850-1932) у роботі «Передумови соціалізму і завдання соціал-демократії переглянув ряд положень марксизму. Доводив, що в процесі розвитку капіталізму створюються умови для поліпшення якості життя, збільшується сукупна частка доходів робітничого класу в зробленому національному продукті. Він проаналізував нові можливості «пристосування» капіталізму до суспільства, що утворюється: подальше поглиблення процесу усуспільнення виробництва, організація монополій, спеціалізація і кооперація, розвиток форм кредиту, утворення профспілок і товариств. Все це створить можливості для формування корпоративних капіталів шляхом продажу акцій підприємств, а масовий продаж акцій приведе до створення середнього класу і залучить трудящих до керування виробництвом. Кредитування зніме протиріччя між відносинами власності і виробничими відносинами, а отже, і зменшить імовірність криз. Таким чином, капіталізм розвивається убік зм’якшення класової боротьби, «вростаючи» у соціалізм.
Карл Каутський (1854-1938) у роботах «Соціальна революція» і «Шлях до влади» обґрунтував неминучість епохи соціальної революції як об’єктивно обумовленого явища, підготовленого всім попереднім розвитком людства. Монополізація виробництва як закономірний етап розвитку капіталізму усуспільнює економіку і привносить у неї плановий початок, тому немає необхідності в революційних діях. Каутський заперечував диктатуру пролетаріату, виступав за класовий компроміс. Нові суспільні явища він описує у своїй теорії ультраімперіалізму. Під імперіалізмом він розумів особливий вид політики високорозвиненого капіталізму, що прагне до підпорядкування аграрних областей.
