Зміна індивідом чи соціальною групою соціальної позиції, місця в соціальній структурі називається соціальною мобільністю. Цей термін був запроваджений П.Сорокіним на позначення явища пересування індивіда в соціальному просторі.
Горизонтальна мобільність означає пересування людей на тому самому соціальному рівні, зміна статусу на інший, еквівалентний попередньому.
Вертикальна мобільність означає зміну статусу на вищий або навпаки, тобто рух угору-донизу в системі соціальних позицій.
Мобільність поколінь – це зміна соціального становища дітей як порівняти з батьками.
Низька мобільність свідчить про велику соціальну нерівність членів суспільства. Інтенсивність мобільності залежить від кількості статусів, що існують у суспільстві, і від умов, що дають змогу людям пересуватися, а точніше, від міри свободи такого пересування.
Соціальна мобільність(П. Сорокіним) — це переміщення індивідів усередині соціального простору (соціального всесвіту, який складається з народонаселення Землі) . Згідно з С., щоб визначити соціальне становище людини, необхідно знати її сімейний стан, громадянство, національність, ставлення до релігії, професію, приналежність до політичних партій, походження, економічний статус тощо.
Існують два основні типи соц. мобільності: горизонтальна(переміщення суб’єктів суспільства у середині кожної страти. Це може бути інд. та групова міграції робітників певних професій, перехід робітника з одного підприємства на інше, зміна помешкання при переїзді з села у місто тощо.) й вертикальна. Залежно від напрямку вертикального переміщення розрізняють два види вертикальної мобільності: висхідна й спадна (тобто соціальний підйом або соціальний спуск). Загальні закономірності вертикальної соц. мобільності: 1)ніколи не існувало суспільства, соціальні прошарки якого були б абсолютно закриті або в яких була б відсутня вертикальна мобільність у трьох її основних аспектах — політичному(розділення людей на страти за ознаками приналежності до певних політичних груп.), економічному(з часом відбувається то зменшення, то збільшення висоти економічної піраміди- явище "флуктуації") і професійному(проявляється у формі ієрархії основних професійних груп (міжпрофесійна стратифікація) і у формі стратифікації усередині кожного професійного класу (внутрішньопрофесійна стратифікація).); 2)ніколи не існувало суспільства, в якому вертикальна соціальна мобільність була б абсолютно вільною, а перехід з одного соціального прошарку в інший здійснювався би без усякого спротиву; 3)вертикальна соціальна мобільність змінюється від суспільства до суспільства й від одного історичного періоду до іншого, тобто має коливальний характер.
Канали вертикальної соц. мобільності («ліфти»): сім'я, церква, школа, армія, політичні, економічні й професійні організації. Основна мета соц. контролю — розподілити індивідів відповідно до їх здібності успішно виконувати соц. функції.
До соціальних механізмів тестування, селекції й розподілу (тобто до соц. «сита» або «фільтру») належать, згідно з С., ті суспільні інститути, які виконують роль соціальних «ліфтів». Закон: школа, навіть найдемократичніша, якщо вона правильно функціонує й виконує своє соціальне завдання, є діючим механізмом «аристократизації» і стратифікації суспільства, а не його зрівнювання й «демократизації».
