Визначальні чинники зовнішньополітичної поведінки держав. Роль лідерів у прийнятті зовнішньополітичних рішень.
Держави є основними зовнішньополітичними акторами, особами – суб’єктами.
Політика – поняття, більш спрямоване на досягнення мети, а поведінка – більш широке поняття (сукупність певних дій, що не спрямовані обов’язково в якомусь напрямку, тобто поведінка може бути і хаотичною).
Визначальні чинники зовнішньополітичної поведінки держав:
1) глобальні (географічне розташування) – геополітичні і геоекономічні чинники (наприклад, неоколоніалізм – з’ясування, є та чи інша держава неоколоніальною чи ні (неоколоніалізм дуже близький до імпералізму)), інтеграційні процеси;
2) державні (внутрідержавні) впливи – економічний потенціал держави (а також – військовий потенціал), тип політичної системи, погляди громадян, що час від часу стають виборцями;
3) індивідуальні впливи (особливості лідерів, їх цінності, ментальності, психологічні переконання).
Роль лідерів у прийнятті зовнішньополітичних рішень.
Є модель особистостей, що творять історію, і є модель особистостей, що творять політику.
Філософ Ральф Валдо Емерсон: нема власне історії, є біографії (їх сукупність), ці діячі творять історію, відповідно наявний негативний чи позитивний вплив цих осіб на МВ (Гітлер, Хусейн). Тепер говорять про негативну роль Буша, позитивну роль Горбачова (в цілому – бо виступав за загальнолюдські цінності (книга «Перебудова. Нове мислення»). Дослідник Роберт Айзек писав про американського дипломата Генрі Кісінджера як про найбільш впливового політика в 1970-х рр. Також дуже значимою є постать Збігнєва Бжезінського як політичного аналітика. На думку Маргарет Герман (1988 р.), вплив лідерів на МВ визначається такими чинниками: їхній світогляд, політичний стиль, мотиви, підготовка до міжнародної діяльності, міжнародний (політичний) клімат на початку їхньої діяльності, як відбувається соціалізація (суспільна адаптація) до (їх) посад (одразу призначили «по блату» чи поступове просування по ієрархічній службовій «драбині»).
Є й інша схема: «раціональний вибір в процесі прийняття рішень лідерами» (фактично, вибір з-поміж кількох альтернатив (варіантів):
1) визначення лідером проблеми (по суті, її формулювання чи формалізування);
2) вибір цілей (чи завдань);
3) знаходження альтернатив вирішення проблеми;
4) вибір (однієї з альтернатив).
Такий підхід чи схему було застосовано американським президентом Джоном Кеннеді під час Карибської кризи (жовтень 1962 р.).
Рівні аналізу МВ.
1) індивідуальний: стосується особистісних характеристик людей, включаючи пересічних громадян, а також осіб, відповідальних за прийняття рішень (необхідне залучення даних соціологічних опитувань (узагальнена «карта» про певні орієнтації), інтерв’ю (особистісне ставлення людей до тих чи інших подій), але слід пам’ятати, що це узагальнення – усереднений
2) державний: пов’язаний з аналізом на рівні держави, народу, етносу, нації, перш за все з з аналізом на рівні державних інституцій, з точки зору інституцій держави (аналіз на рівні міністерства, прем’єра (тобто уряду), президента, його оточення). Цей рівень аналізу передбачає, як діє той чи інший державний інститут (з точки зору тих, хто є при при владі, їх інтереси є якби державними (ототожнюються);
3) глобальний чи міжнародний (міждержавний): зосереджується на тому, як впливає якась певна подія на МВ в певному регіоні (покращення чи погіршення відносин, укладення угод чи конфлікти, торгові війни).
