пользователей: 21244
предметов: 10456
вопросов: 177505
Конспект-online
зарегистрируйся или войди через vk.com чтобы оставить конспект.
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

Реалістська парадигма міжнародних відносин.

Виникла в 1930-х роках як інтелектуальна антитеза ліберальному ідеалізму. Спостерігалось певне розчарування, песимістичні настрої і погляди на світ і МВ – у контексті наростання передвоєнної кризи у МВ і наближення власне Другої світової війни. Також популярна і після війни.

Прибічники цієї парадигми: 40-50-ті роки ХХ ст. -  Джордж Кеннан (американський дипломат у 1948 – на початку 50-х рр. ХХ ст., працював в американському посольстві в Москві, звідки надіслав до свого уряду т.зв. «довгу телеграму» – 8 тисяч слів» – обґрунтування потреби «стримування» комунізму у світі, недопущення поширення впливу СРСР у МВ, але пізніше змінив свої погляди на більш помірковані, критикував за агресивність і власне США; писав також наукові праці і статті); Ганс Моргентау (американський політолог німецького походження; Рейнольд Нібур (друга половина 1940-х рр. – ідеї), Кеннет Томпсон (1960 р.).

Витоки цієї парадигми – в роботах грецького історика Фукідіда, італійського мислителя Нікколо Маккіавелі, англійського філософа Томаса Гоббса («війна всіх проти всіх», «людина людині – вовк»; уособлення держави – чудовисько Левіафан (праця «Левіафан»). Частина сучасних дослідників – війна у Югославії в 90-х рр. ХХ ст. ілюструє цю думку)).

Реалістська парадигма розглядає державу в якості найважливішого актора МВ (їх дійової особи), а не міжнародні інституції чи людей (як доти вважали).

Основні положення реалістської парадигми:

  1. люди за своєю природою егоїстичні;
  2. людині  властивий інстинкт до панування над іншими (тобто інстинкт до влади);
  3.  інстинкту до влади неможливо уникнути;
  4. Міжнародна політика є (за Т. Гоббсом) боротьбою держав за владу, панування над іншими державами, «війною всіх проти всіх»;
  5. Першочерговий обов’язок держави – просувати свій національний інтерес (у тому числі захищаючи його), спираючись на могутність, власну військову силу;
  6. Відповідно, держави мають бути достатньо могутніми у військовому відношенні, щоб стримувати ворогів; військова могутність важливіша, ніж економічна, що сама по собі є лише засобом для досягнення військової могутності;
  7. Не треба переоцінювати надійність союзників (вони можуть і зрадити, або ж не підтримати, не допомогти). Тому треба покладатися на власні сили (приклад – Румунія й Італія в роки Першої світової війни – не отримали від союзників всіх обіцяних їм за участь у війні на боці Антанти територій);
  8. Держави не повинні довіряти свій  захист міжнародним інституціям чи міжнародному праву;
  9. Кожна держава повинна підтримувати баланс сил у відносинах з іншими державами (всі держави збільшують свої сили («набирають сили») і таким чином зберігається баланс (певна рівновага) сил.

Реалістську парадигму почали ставити під сумнів і піддавати значній критиці в 60-х рр. ХХ ст., бо виникли різні тлумаченні поняття «національний інтерес», зокрема навіть політологи-реалісти розкололися щодо тлумачення війни у В’єтнамі (чи відповідає її ведення США захисту національних інтересів США – далеко від США, значні витрати матеріальних ресурсів, величезні людські втрати (задля досягнення геополітичних цілей), надмірний розвиток військово-промислового комплексу (ВПК). Коли припинилася «гонка озброєнь», посилились інтеграція і співробітництво між європейськими країнами (стосунки не на страху, а на основі спільних інтересів). Євроінтеграція, особливо з кінця 60-х років ХХ ст. значною мірою підірвала позиції реалістської парадигми. Основне тепер у стосунках всередині ЄС – співпраця, а не ворожнеча і військова могутність.


20.05.2015; 12:30
хиты: 51
рейтинг:0
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2016. All Rights Reserved. помощь