АРАБСЬКІ КРАЇНИ

Арабський світ у міжвоєнний період

Упродовж кількох століть арабські землі входили до складу Османської імперії. До початку новітних часів арабські землі Африки перейшли у володіння Англії (Єгипет, Судан), Франції (Алжир, Туніс, Марокко), Італії (Лівія), Іспанії (частина Марок­ко). Були створені колоніальні адміністрації, хоча в деяких краї­нах залишились і місцеві династії, від імені яких здійснювалось управління. Після Першої світової війни Англія отримала ман­дат на Ірак, Трансйор данію і Палестину, Франція - на Сирію та Ліван. Зміцнився вплив Англії в країнах Аравійського півост­рова і Перської затоки.

Сирія, Ліван, Палестина, Ірак уже на початку XX ст. знахо- |

дились у сфері контролю іноземного капіталу, в основному фран- | цузького і англійського. Сирія і Ліван поставляли фрукти, цук- І рову тростину, коноплі, тютюн, бавовну, шовкову пряжу для фран- 1 цузької та англійської текстильної промисловості. Діяли чи- ! сельні комерційні банки: Англо-Палестинський, Комерційний ;

Палестинський, Ліонський кредит та іи. Французькому капіта- ;

лу належали залізниці, збудовані в кінці XIX - на початку XX ст., ;

в т.ч. лінії Яффа - Єрусалим, Бейрут - Дамаск, бейрутський ;

порт. Вони споруджувались для вивозу сільськогосподарської сировини і корисних копалин. Після відкриття Суецького кана- , лу зросло стратегічне значення Палестини. В Іраку утверджу- \ валась Англія, яка контролювала дві третини імпорту країни, і Османські правителі мало турбувались про місцеве населення, і До 75% родючих земель належало великим землевласникам,

які здавали їх селянам-орендаторам.

Франція та Італія стимулювали створення в Північній Аф­риці переселенських колоній. Європейці захопили кращі .землі, створили свої ферми і плантації. Одночасно розвивалась гірничо-видобувна промисловість, переробні підприємства, будувались до-і роги, порти. Значна частина землі залишалась у руках місцеве) знаті. Арабське селянство, як общинники, так і дрібні землевлас­ники, залежало від неї, було обплутане численними феодальними повинностями. У кочівників, а також у гірських і в окремих зем­леробських районах зберігалась родоплемінна структура.

В англійських володіннях даного регіону спеціальна пересе­ленська політика не проводилась. Англія для досягнення своїх цілей прагнула максимально використати існуючі політичні та економічні відносини Єгипту, Судану.

Господарство країн Північної Африки, було підпорядковане інтересам іноземних монополій. Вони контролювали також транспорт, кредитно-фінансові системи, торгівлю. Розвиток на­ціонального капіталізму штучно затримувався, кваліфіковані робітники приїздили з метрополії. Певним винятком у цьому плані був Єгипет.

Народи арабських країн боролись проти колоніального гноб­лення, експропріації селянських земель, непосильних податків, примусової праці, гонінь на національну культуру. Тут відбува­лися повстання, партизанські війни, заколоти під патріотични­ми лозунгами. У 20-30-ті роки тривала консолідація національно-визвольного руху, почали виникати націоналістичні партії і блоки, які намагалися надати визвольній боротьбі організованого ха­рактеру, виробити конкретні програми дій та засоби їх досяг­нення. Національно-визвольні рухи ставили своєю метою і ство­рення незалежних держав.

В 30-х роках розгорілася боротьба між великими держава­ми за арабську нафту. В 1933 р. почався промисловий видобу­ток нафти в Бахрейні, з 1934 р. - експорт у Західну Європу іракської нафти. Почали добувати нафту і в Саудівській Аравії.

Перед Другою світовою війною загострилися суперечності імперіалістичних країн у регіоні. Німеччина та Італія активізу­вали діяльність з метою проникнення в арабський світ, користу­ючись антианглійськими і антифранцузькими настроями