В 1925-1927 рр. в Китаї відбулася буржуазно-демократична, антиімперіалістична та антифеодальна революція. Вона почалася подіями ЗО травня 1925 року в Шанхаї. В цей день англійська поліція розстріляла студентську демонстрацію, яка проходила під лозунгами: «Геть імперіалістів!», «Народ усього Китаю, об'єднуйся!», «Шанхай - китайцям!» та ін. 1 червня 1925 р. страйк У Шанхаї став загальним. У ньому взяли участь 200 тис. робітників, торговців, службовців, 50 тис. студентів та старшокласників. Після подій ЗО травня в усіх великих містах Китаю відбулися масові антиімперіалістичні страйки, мітинги, демонстрації, почався бойкот іноземних товарів.
1 липня 1925 р. південний уряд в Гуанчжоу проголосив себе національним урядом Китайської республіки і очолив боротьбу проти мілітаристів, за об'єднання Китаю. Почалося формування збройних сил - Національно-революційної армії (НРА). Важливу роль у її створенні відігравала група радянських військових радників на чолі з В.К. Блюхером.
Головною подією революції 1925-1927 рр. є північний похід Національно-революційної армії (липень 1926 р. - березень 1927р.). План походу розроблявся радянськими військовими спеціалістами. Його метою був розгром мілітаристів Північного Китаю і зміцнення влади національного уряду. Похід розгортався успішно. На кінець 1926 р. під контролем революційних сил було 7 провінцій. Національний уряд переїхав в Ухань. У березні 1927 р. НРА зайняла Шанхай і Нанкін.
Під час північного походу з'ясувалось, що члени антиімперіалістичного фронту мають різні кінцеві цілі. Національна буржуазія дійшла висновку, що поглиблення боротьби проти імперіалізму, посилення масового народного руху загрожує її інтересам. Вона прагнула закріпитися при владі, встановити свою диктатуру,
але була не готова до відкритої конфронтації з великими державами і не хотіла соціально-економічних реформ відповідно до третього принципу Сунь Ятсена. Виразником цих прагнень національної буржуазії став головнокомандувач НРА Чан Кайші.
З іншого боку, імперіалістичні держави були стривожені успіхами революції і не бажали втрачати свої позиції. Вони увійшли в контакт з Чан Кайші і допомогли йому підготувати
контрреволюційний переворот.
11 квітня 1927 р. Англія/Франція, СІЛА, Японія та Італія пред'явили ультиматум властям в Ухані і Нанкіні з вимогою заплатити компенсацію за збитки держав у ході бойових дій і припинити антиімперіалістичні виступи. 12 квітня 1927 р. Чан Кайші здійснив контрреволюційний переворот у Шанхаї. Деякий час революція продовжувалась у кількох центральних провінціях, але в грудні 1927 р. і там вона зазнала поразки.
Революція 1925-1927 рр. викликала глибокі зміни в китайському суспільстві. Були розгромлені угруповання мілітаристів. Посилились позиції великої національної буржуазії. Мілітаристи, поміщики, компрадори втратили владу. Управління державою перейшло до рук гомінданівських генералів і партійної бюрократії, до яких примкнула частина старих правителів. Вищі пости в державі займали різні діячі, але фактично влада зосереджувалась в руках Чан Кайші, який офіційно був лідером Гоміндану і головнокомандувачем Національно-революційної армії. Його режим спирався на армію, спецслужби, партійний апарат, нову бюрократію. Столицею держави став Нанкін. Укріпившись при владі. Гоміндан приступив до проведення буржуазних реформ.
