Відбувається зміна парадигми освіти: пропонується інший зміст, інші підходи, інше право, інші відносини, інша поведінка, інший педагогічний менталітет. Важливою складовою педагогічного процесу стає особистісно орієнтована взаємодія вчителя з учнем, яка вимагає детального перегляду існуючих педагогічних технологій.
У психолого-педагогічному плані тенденція удосконалення педагогічних технологій характеризується переходом:
-від учіння як функції запам'ятовування до учіння як процесу розумового
розвитку;
-від чисто асоціативної, статичної моделі знань до динамічно
структурованих систем
розумових дій;
- від орієнтації на середнього учня до диференційованих та
індивідуалізованих програм
навчання;
- від зовнішньої мотивації учіння до внутрішньої морально-виховної
регуляції.
За останнє десятиріччя вітчизняна наука інтенсивно досліджує проблему технологізації освітнього процесу.Проте в масовій практиці нові педагогічні технології застосовуються обмежено.
Термін «технологія» походить від грецького ТесЬпе - мистецтво, і 1о§о5 -наука, вчення. Тобто «технологія» - це наука про майстерність, мистецтво здійснювати виробничий процес. Технологічний процес завжди передбачає певну послідовність операцій з використанням необхідних засобів і умов. Поступово зміст цього поняття розширився і став вживатися в інших сферах життя. Педагогічна технологія — комплекс, що складається з:
-деякого уявлення запланованих результатів навчання;
-засобів діагностики поточного стану тих, кого вчать;
- набору моделей навчання;
- критеріїв відбору оптимальної моделі (до даних конкретних умов).
Педагогічна технологія відображає тактику реалізації освітніх технологій у
певних умовах навчання. їй притаманні загальні риси реалізації педагогічного процесу незалежно від навчального предмета.
Технологія не відміняє теорію і методику, вона грунтується на них, і її ефективність залежить від рівня їх розвитку. Будь-яка педагогічна технологія повинна відповідати основним методологічним вимогам:
1) концептуальність - кожна педагогічна технологія має спиратись на певну
наукову концепцію,
яка включає філософське, психологічне, дидактичне і соціально-педагогічне обгрунтування
досягнення освітніх цілей;
2) систематичність - педагогічна технологія повинна володіти всіма
ознаками системи і логікою
процесу, взаємозв'язком усіх її частин, цілісністю;
3) керованість - передбачає можливість діагностичного ціле покладання,
планування,
проектування процесу навчання, поетапної діагностики, варіювання засобами і методами з
метою кореляції результатів;
4) ефективність - сучасні педагогічні технології існують у конкретних
умовах і мають бути
ефективними за результатами і оптимальними за затратами, гарантувати досягнення певного
стандарту навчання;
5) вІдтворюванІсть — розуміється як можливість застосування в Інших
одиночних освітніх закладах іншими суб'єктами.
Будь-яка технологія передбачає послідовність і взаємозв'язок етапів:
1. Визначення основної мети І чіткої системи цілей, що формулюються, як
правило, через
передбачуваний результат.
2.Конструювання, проектування навчального циклу.
3.Реалізація запланованих завдань: мотиваційна підготовка, розуміння
учнями мети і завдань,
усвідомлення учнями критеріїв оцінювання результатів навчання, засвоєння навчального
матеріалу, усвідомлення та відтворення способу дії, забезпечення зворотнього зв'язку у
керівництві навчальною діяльністю, поточна корекція.
4)Контроль оцінки І аналіз результатів навчальної діяльності учнів.
5)Повтори відтворення циклу без змін або з корекцією.
Проектування педагогічних технологій - це дослідницька діяльність з розробки оптимальних дидактичних умов, які забезпечують максимальну реалізацію творчого потенціалу учнів, продуктивного їх навчання.
Інтерактивні технологи
Сутність інтерактивних технологій у тому, що навчання відбувається шляхом взаємодії всіх, хто навчається. Це спів навчання в якому і вчитель, і учні є суб'єктами. Учитель виступає лише в ролі організатора процесу навчання, координатора роботи груп. Інтерактивні технології навчання найбільш відповідають особистісно зорієнтованому підходу у навчально-виховному процесі. При застосуванні інтерактивних технологій, як правило, моделюються реальні життєві ситуації, пропонуються проблеми для спільного вирішення, застосовуються рольові ігри. Тому інтерактивні технології найбільше сприяють формуванню в учнів практичних умінь і навичок, виробленню їх власних цінностей, створюють атмосферу співробітництва, творчої взаємодії в навчанні, сприяють розвитку соціальної та громадської компетентності.
В основі інтерактивного навчання лежать принципи:
- безпосередньої участі кожного учасника занять, що зобов'язує вчителя
зробити
кожного учасника занять активним шукачем шляхів і засобів вирішення тієї чи
іншої проблеми;
- взаємного інформаційного, духовного збагачення. При цьому
організовується
навчальний процес таким чином, щоб учасники його мали можливість обмінятися життєвим досвідом, одержаною інформацією;
- особистісно орієнтованого навчання.
Застосування інтерактивних технологій вимагає старанної підготовки вчителя і учнів. Вони повинні навчитися успішно спілкуватися, використовувати навички активного слухання, висловлювати власні думки, вміти ставити запитання і відповідати на них.
Вчителям потрібно відкинути звичку навіть після широкої дискусії пропагувати єдино правильне рішення. Розглядаючи будь-яку проблему, необхідно забезпечити можливість для роздумів учнів, сумнівів, пошуків істини. Сьогодні світ стає все складнішим, що вимагає вміння вирішувати складні проблеми, критично ставитися до обставин.
Критичне мислення - це здатність людини самостійно аналізувати інформацію; вміння бачити помилки або логічні порушення у твердженнях партнерів; аргументувати свої думки, змінювати їх, якщо вони неправильні; розпізнавати пропаганду; наявність розумної долі скепсису, сумнівів; прагнення до пошуку оптимальних рішень; мужність, принциповість, сміливість у відстоюванні своїх позицій; відкритість до сприймання інших поглядів. Цілком природно, що відповідно до вікових особливостей учнів ці риси критичного мислення спрощуються або ускладнюються.
Ознаки, за допомогою яких можна визначити себе як людину, яка критично мислить:
- відкритість до ішпиу думок, тобто здатність уважно прислухатися до
інших
поглядів, оцінювати різні шляхи вирішення проблем;
- компетентність — прагнення обґрунтовувати свою думку за допомогою
реальних
фактів і знання справи;
- інтелектуальна активність - виявлення інтелектуальної ініціативи у
конфронтаційній ситуації, небайдуже сприйняття події;
- допитливість - вміння проникнути у сутність джерел інформації;
- незалежність мислення - відсутність побоювання непогодження з групою,
здатність до критичного сприймання думок інших;
- вміння дискутувати — уважне ставлення до думок інших, вміння вислухати
ідеї,
які об'єднують;
- проникливість - здатність до проникнення в сутність питання, явища,
інформації, не розпорошуватися на дрібні деталі;
- самокритичність - розуміння особливостей свого мислення, своїх
«окулярів».
Основні переваги інтерактивних технологій навчання:
1. Інтерактивні технології дозволяють забезпечити глибину вивчення
змісту. Учні
освоюють усі рівні пізнання (знання, розуміння, застосування, аналіз, синтез,
оцінка ).
2.Вчитель отримує можливість диференційованого підходу до учнів із
спеціальними потребами — особистішими та інтелектуальними.
3.Змінюється роль учнів: вони приймають важливі рішення щодо процесу
навчання, розвивають комунікативні вміння і навички, організаційні
здібності.
4. Основним джерелом мотивації навчання стає інтерес самого учня
(відбувається
перехід від зовнішньої мотивації (оцінка) до внутрішньої (потреба знань)).
5. Значно підвищується роль особистості педагога: він менше часу витрачає
на
вирішення проблем з дисципліною, педагог сильніше розкривається перед
учнями як лідер, організатор.
6. Учні, які отримують власний досвід вчителювання, з нової точки зору
дивляться на навчально-виховний процес, на роль вчителя і учня у ньому.
Основні недоліки інтерактивних технологій:
1.Засвоєння незначного обсягу інформації потребує значного часу.
2.Важко налагодити взаемонавчання як постійно діючий механізм.
3.Кожна інтерактивна технологія потребує попереднього розгляду і
навчання
учнів процедурі.
4. Викладач має менший контроль над обсягом і глибиною вивчення, часом
і
ходом навчання.
5.Результати роботи учнів менше передбачувані.
6.Дисципліна учнів на інтерактивному уроці може бути проблемною для
вчителя.
7. Практично відсутні методичні розробки та література з інтерактивних
технологій.
8. За невдалого навчання необхідно перенавчати учня та школяра-вчителя,
що
потребує додаткового часу.
Ефективність інтерактивних технологій залежить від:
Роботи вчителя:
- давати завдання учням для попередньої підготовки; прочитати,
продумати,
виконати самостійні підготовчі завдання;
- відбирати для уроку або заняття такі інтерактивні вправи, які дали б учням
«ключ» до освоєння теми;
- під час самих інтерактивних вправ давати учням час подумати над
завданням,
щоб вони сприйняли його серйозно, а не механічно або «граючись» виконали його;
- на одному занятті використовувати одну «максимум-дві» інтерактивні
вправи, а
не їх калейдоскоп;
- проводити спокійне глибоке обговорення за підсумками інтерактивної
вправи,
зокрема акцентувати увагу й на іншому матеріалі теми, прямо не порушеному в
інтерактивні вправі;
- проводити швидкі опитування, самостійні домашні роботи з
різноманітних
матеріалів теми, що не були пов'язані з інтерактивними завданнями.
Структура уроків при застосуванні інтерактивних методик.
Застосування інтерактивних методик висуває певні вимоги до структури уроку.
1. Мотивація.
Мета цього етапу - сфокусувати увагу учнів на проблеми й викликати інтерес до мети. Прийомами навчання можуть бути питання, цитата, коротка історія, невеличке завдання.
2. Оголошення теми та очікування результатів.
Мета - забезпечити розуміння учнями змісту їхньої діяльності, тобто того, чого вони повинні досягти в результаті уроку і чого від них очікує вчитель. Часом буває доцільно залучити до визначення очікуваних результатів усіх учасників заняття.
3. Надання необхідної інформації.
Мета - дати учням достатньо інформації для того, щоб на її основ! виконувати практичні завдання. Це може бути міні-лекція, читання роздаткового матеріалу, виконання домашнього завдання. З метою економії часу можлива інформація в письмовому вигляді для попереднього вивчення. Наприклад, деякі уроки побудовані таким чином, що в книзі учня є інформація, достатня для виконання завдань: з нею ознайомлюються до початку уроку. На самому уроці вчитель може ще раз звернути на неї увагу, особливо на практичні поради, якщо необхідно - прокоментувати термін або організувати невеличке опитування.
4. Інтерактивна вправа - центральна частина заняття.
Мета - практичне освоєння матеріалу, досягнення поставлених цілей уроку. Послідовність проведення цього етапу така:
- інструктування - вчитель розповідає учням про цілі вправи, про правила,
послідовність дій і кількість часу на виконання завдань; запитує, чи все
зрозуміло;
- об'єднання в групи, розподіл учнів;
- виконання завдання, під час якого вчитель виступає як організатор,
помічник,
намагаючись надати учням максимум можливостей для самостійної роботи і
навчання один з одним;
- презентація результатів виконання вправи.
5. Підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку.
Мета - усвідомлення того, що було зроблено на уроці, чи досягнуто поставлених цілей, як можна застосувати отримане на уроці в майбутньому. Підбиття підсумків бажано проводити у формі питань: що нового дізналися? Яких навичок набули? Наскільки це може бути корисно в житті? Крім того, можна задати питання із проведення самого уроку: що було найбільше вдале, що ще сподобалося, що слід змінити в майбутньому. Важливо, щоб самі учні змогли сформулювати відповіді на всі питання.
Дотримання цієї структури уроку є обов'язковим, якщо виконання інтерактивної вправи займає більшу частину часу.
Структура уроків критичного мислення
1. Розминка.
Урок починається з розминки, яка змінює так звані організаційні моменти класного уроку. Головна функція розминки - створення сприятливого психологічного клімату для творчого розвитку особистості на уроці.
2. Обґрунтування навчання.
Знання має цінність лише тоді, коли воно використовується на практиці та усвідомлюється теоретично. Майбутнє відкривається учням, які критично перевіряють інформацію та вибудовують свої особисті реальності. Отже, кожна тема уроку має бути обґрунтованою.
3. Актуалізація.
На етапі актуалізації учні активно пригадують, що вони знають із цієї теми. Учні встановлюють рівень власних знань з предмета, до якого можуть додати нові знання. Інформація, яку учні не пов'язують з уже відомою, втрачається дуже швидко. Те, що людина знає, визначає те, що вона може дізнатися. Навчання -активна та цілеспрямована діяльність. Установлення мети навчання є вирішальним моментом тривалого навчання.
4. Усвідомлення змісту.
На даному етапі учень знайомиться з новою інформацією. Методики критичного мислення передбачають, що на цьому етапі вчитель має найменший вплив на учня. Учень самостійно отримує та аналізує інформацію, перевіряє своє особисте розуміння цієї інформації.
5. Рефлексія.
Учень висловлює своїми словами певну думку. Він стає власником ідеї, коли висловлює її своїми словами. Відбувається обмін думками. Мислити критично легше в атмосфері демократичності. У такій атмосфері розквітає розмаїття поглядів, у такій атмосфері приймають правильне рішення.
Інноваційні технології навчання української мови та літератури
У Національній доктрині розвитку освіти України у XXI ст.. пріоритетним напрямком у розвитку освіти є підготовка людей високої освіченості, кваліфікованих спеціалістів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, освоєння і впровадження науко ємних та інформаційних технологій. У зв'язку із зміною соціальних вимог відбувається переосмислення ролі вчителя у процесі модернізації системи освіти, підвищуються вимоги до нього. Критично-креативна парадигма освіти потребує високої професійної компетентності вчителя, його готовності до педагогічного співробітництва і співтворчості зі своїми учнями, до здійснення особистісно зорієнтованого навчання.
Інновації в освіті великою мірою пов'язані із суспільно-політичними та економічними змінами у житті країни. Україна розпочала складний шлях до євро інтеграції. Формування в Україні нової системи освіти, орієнтованої на входження у світовий освітній простір супроводжується істотними змінами в педагогічній теорії і практиці навчально-виховного процесу.
Поняття «інновація» в перекладі з грецької мови означає «оновлення»,»новизна», «зміна», з'явилось вперше в зарубіжних дослідженнях XIX ст.. в техніці. В Україні на початку 90-х років XX ст.. взято курс на розвиток інновацій, який знайшов своє відображення в концепції науково-технічного та інноваційного розвитку України, схвалений Постановою Верховної Ради України від 13.07.1999 р.
У ситуації інноваційного буму, характерного для практичної педагогіки останнього десятиліття, привертає увагу амбівалентність поняття «інновації». Для одних - це впровадження історичних систем альтернативної освіти, які ми не мали можливостей апробувати на власному соціокультурному грунті. Для інших інновації асоціюються з такою якістю нового, якої раніше ніколи не існувало. Дехто взагалі під «інноваціями» розуміє практичну вседозволеність.
Інновація в освіті — це:
- результат творчого пошуку оригінальних, нестандартних рішень
різноманітних педагогічних
проблем;
- процес оновлення чи вдосконалення теорії і практики освіти, який
оптимізує досягнення
її мети.
Як показує аналіз педагогічної практики в сучасності, за останні роки чітко визначився перехід на гуманістичні способи навчання і виховання учня. Проте в масовості до цього часу зберігаються протиріччя між «фронтальними» формами навчання та індивідуальними способами навчально-пізнавальної діяльності кожного учня; між необхідністю диференціації навчання та однаковим змістом і технологіями навчання. Одним із важливих напрямків усунення названих протиріч є розробка і введення прогресивних педагогічних технологій, які будуються на новій освітній парадигмі - особистісно орієнтованій.
