I. Г. С. Сковорода — видатний філософ, письменник-просвітитель XVIII ст. (місце письменника в українській і світовій культурі; громадянська позиція: «А мій жребій — з голяками»).
II. Байка як засіб художнього втілення філософських поглядів Г. Сковороди.
1. Перші байки Сковороди (викликані самим життям, явищами і фактами, вартими осміяння; мета — виправити людські вади, передати свій життєвий досвід, поділитися роздумами).
2. Витоки сковородинівських байок (грецька та римська байка, творчість Езопа, усна народна творчість).
3. «Басні Харьковскія» (1769—1774 рр., ЗО оригінальних байок).
а) «Олененя і Кабан» (сюжет подібний до сюжету байки Езопа про граків, які убралися в пір'я павича; як і Езоп, Сковорода застерігає від такого роду вчинків і викриває прагнення похизуватися чужою пишною одежею, а також намагання обходити закони завдяки «новій одежі»);
б) «Бджола і Шершень» (необхідно жити «за природою», трудитися за природними нахилами, за покликанням, тоді людина буде щаслива сама й корисна суспільству; коли людина береться не за свою справу, то лихо буде їй і оточенню);
в) «Орел і Черепаха», «Жайворонки» (ідея «сродності праці»);
г) «Дві Курки» (замало природного нахилу, велике значення має досвід, практика);
д) роздуми про людське щастя («Зозуля і Дрізд»: робота не тільки для себе, але й для всіх, «Пес і Вовк», «Соловей, Жайворонок, Дрізд» — щира, безкорислива дружба приносить справжнє щастя).
III. Значення творчості Г. Сковороди (джерело мудрості й доброти; філософські погляди мають загальнолюдську цінність). Поетична творчість Г. Сковороди
I. Створення збірки «Сад божественних пісень».
II. «Сад божественних пісень» — своєрідний ліричний щоденник автора.
1. Змалювання соціальних вад кріпосницької системи у поезії «Всякому місту звичай і права».
2. Смерть — як суддя, що виносить справедливий вирок усім, хто завдає людям горя на землі (за поезією «De Libertate»).
3. Кревний зв'язок із трудовим людом (за поезією «Ой ти, птичко жолтобоко»).
4. Оспівування чистоти душі й серця в поезії «Кто серцем чист и душею».
III. Вплив усної народної творчості на ліричні твори Г. Сковороди. (В основу композиції збірки «Сад божественних пісень» Г. Сковорода поклав алегорію саду. Хоча ряд пісень і мають жанрові ознаки панегіриків, рівень авторського самовираження досить високий, бо автор використовує низку художніх образів, генетично пов'язаних з українським фольклором. У поезіях Г. Сковороди можна зустріти і любу весну, і люту зиму, і смерть із замашною косою, і зелену діброву, і прокляту нудьгу. Ритмомелодика поезій формується в процесі взаємодії силабічного й народнопісенного віршів. Використання художнього досвіду українського фольклору ставить твори Сковороди дуже близько до живої народнорозмовної стихії.)
