Інтерме́дія (лат. intermedius — проміжний, середній) — невеличкий розважальний драматичний твір, який виконують міжактами вистави.
В європейському театрі пережила кілька видозмін — від коментувань Дияволом і Богом попередньої дії, інтерпретаціїантичних сюжетів до музичних і танцювальних номерів інтерлюдій.
В українській драматургії 17-18 ст., де в основному експлуатувалися старо- та новозавітні сюжети, які не давали можливості адекватно й оперативно реагувати на тодішні суспільно-політичні події, інтермедія віддзеркалювала дійсність, починаючи з 17 ст.: зафіксовано міжнаціональні стосунки, конфесійні проблеми тощо. Збереглося понад 50 інтермедій, зокремаМитрофана Довгалевського та Георгія Кониського. Інтермедії лягли в основу української побутової драми, комедії.
Вплив інтермедії відчутний у творчості І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, М. Гоголя, М. Старицького та інших.
В музиці інтермедією називають частину фуги між двома сусідніми проведеннями теми. За композиційним значенням інтермедії бувають:
· Зв'язуючі, що слугують переходом від одного проведення теми до іншого
· Заключні, що завершуються кадансом і відділяють один розділ фуги від іншого
· Самостійні, досить великих розмірів, контрастуючі з проведеннями теми.
Визначення інтермедії знаходимо у шкільній поетиці 1648 року: «Інтермедія є коротка дія, вигадана або справжня, що розігрується між актами комедії і трагедії, складається із слів, предметів та осіб веселих, що освіжує увагу слухача, не належить до актів і сцен п’єси».
Найдавніші збережені інтермедії ХУІІ ст. відомі з драм Якуба Гаватовича та Дернівського збірника. Найбільше їх представлено у ХУІІІ ст. - до драм Георгія Кониського та Митрофана Довгалевського. Автори - здебільшого студенти, які добре знали народне життя і фольклор. Персонажі - люди простого стану. Теми - побутове життя, анекдотичні ситуації. Мова - народна розмовна. Так в одній з інтермедій до драми М. Довгалевського «Комическоє действіє» висміюється шляхтич, який видає себе за астролога. Двоє селян, перед якими вихваляється шляхтич, кепкують з нього, пропонуючи вгадати, коли їм гречку сіяти, якої масті вродиться у кобили лоша. Поглузувавши, селяни проганяють шляхтича. В інтермедіях до драми «Воскресіння мертвих» Г. Кониського звучать як гумористично-побутові, так і соціально-сатиричні мотиви. Загалом інтермедіям притаманні нерозгорнутий сюжет, простота композиції і сценічних ситуацій, швидкий розвиток дії, ефектна розв’язка, виразність персонажів та їх мовних характеристик. за своїми художніми особливостями інтермедії наближені до образної системи усної народної творчості, а засоби комізму тісно пов’язані зі сміховою культурою народу. Про це докладніше - у книзі О. Мишанича «Українська література другої пол. ХУІІІ ст. і усна народна творчість». - К., 1980.
Вертеп - різновид українського лялькового театру. Поява його датується приблизно серединою ХУІІ ст. І. Франко, пишучи про традиції та джерела вертепу, називає лялькову гру скоморохів Київської Русі та західноєвропейський театр маріонеток. Вертеп являє собою переносний (з дерева чи картону) будиночок, який мав два поверхи. На верхньому відбувалися різдвяні сцени, на нижньому - світські. Вертепниками переважно були школярі. До нас дійшло декілька редакцій вертепної драми у списках ХУІІІ ст. На верхній частині розігрувалася сцена про народження Христа і втечу святого сімейства з Віфлеєма. На нижній - декілька сцен комічного характеру. Різдвяна частина драми зосереджується на перипетіях, пов’язаних з народженням Сина Божого, поклонінням волхвів, винищенням немовлят у Віфлеємі за наказом царя Ірода. Своїми рисами Ірод нагадує земних владик («аз есмь богат и славен, и несть мні в силі равен»).
У вертепі наявні не тільки соціально гострі сцени, але й акцентується увага на зовнішньому вигляді персонажів: Ірод зовні нагадував поміщика, Рахіль була у плахті і запасці, Йосип - у свитці та чоботах. Прийом травестії надавав виставі національного колориту. У світській частині відзначається швидка зміна численних персонажів, що співали, танцювали, жартували, билися, цілувалися, галасували, пили горілку, створювали веселе динамічне видовище. Персонажі відображали соціально-етнічну структуру української спільноти XVIII ст., а в їх зіткненнях відбилися тогочасні суспільні відносини. Жартівливу пісню «Ой під вишнею» співають Дід з Бабою. Вони змальовані гумористично, як і Москаль, який залицяється до «красавиці Марії». З доброзичливим сміхом змальовано Цигана, який пропонує купити нікчемну шкапу. Сатиричними ж рисами наділено Шляхтича, який хизується своїм походженням і гнівно висловлюється про гайдамаків. Але при появі Запорожця Шляхтич тікає. Запорожець - центральний персонаж (навіть за розміром більший від інших ляльок). Він нагадує козака Мамая з народних картин. У його монолозі відтворено історію козацтва - боротьбу з турками, татарами, шляхтою, перебування в неволі. Загалом цей персонаж символізує військову силу України, її захисників та носіїв справедливості. Запорожець дає негативну оцінку гнобителям народним - шляхтичу, попу-уніату, шинкару, крамару, яких у вертепі змальвано гротескно.
Поширеними засобами комізму у вертепі є:
а) комізм ситуацій;
б) комізм персонажів;
в) мовний комізм.
Загалом персонажі змальовані схематично, кожен з них діє згідно зі своїм становим, соціальним, віковим статусом. Мовна індивідуалізація: Запорожець говорить, як і Дід та Баба, - по-українськи; Шляхтич - по- польськи; Москаль - по-російськи, дяк-бакаляр - пародійною книжною мовою, циган - «по-циганськи».
