Біографічних відомостей про Київського митрополита Іларіона відомо дуже мало. З «Києво-Печерського патерика» дізнаємось, що його постриг у ченці засновник монастиря Антоній. Згодом Іларіон стає пресвітером заміської резиденції Ярослава Мудрого — Берестового. 1051 року з волі князя собор місцевих єпископів настановляє Іларіона Київським митрополитом, однак після смерті Ярослава 1055 року він поступається своїм місцем новому ставленику Візантії — грему Єфрему. Деякі дослідники припускають, що після цього Іларіон переховувався у Києво-Печерському монастирі та Тмутаракані під ім'ям Никона, і саме він упорядкував перше Києво-Печерське літописне зведення 1073 року.
Перу Іларіона належать кілька творів: «Ісповє даніє веры», «Слово про закон і благодать» та повчання священикам.
Дослідники розходяться в думках щодо приводу написання і виголошення промови. За одними даними «Слово про закон і благодать» було виголошене на честь відкриття Софійського собору; за іншими даними — промова могла бути виголошена в Софійському соборі у 1049 році, ймовірно, на честь завершення будівництва київських оборонних споруд.
«Слово про закон і благодать» — це перший публіцистичний ораторський твір давньої літератури, який по суті є церковно-політичним трактатом, написаним під час військових сутичок Русі з Візантією та у зв'язку з цим у ситуації погіршання стосунків між руською та візантійською церквами.
Проповідь складається з трьох частин: образного розтлумачення, що слід розуміти під Словом про закон і благодать та істиною; похвала Володимиру Великому за хрещення Русі; молитва від усієї Руської землі.
Іларіон зіставляє Старий і Новий Завіти і віддає перевагу Новому, бо, на його думку, Старий Завіт, або «Закон», даний Мойсеєм, призначений лише для іудеїв. Натомість Новий Завіт є «Благодаттю», тобто основною підвалиною християнства, оскільки його обирають народи як шлях до спасіння від гріховності. Старий Завіт утверджує рабство, Новий — свободу і благодать, яка дійшла «и до нашего языка русского». У такий спосіб Іларіон запроваджує нову патріотичну концепцію, де Русь — передове суспільство, яке посідає рівне місце серед інших народів.
У центральній частині проповіді Іларіон прославляє князя Володимира за хрещення Русі з власної ініціативи, а не за вказівкою Візантії. Іларіон ставить його поряд з апостолами, які навертали народи у християнство.
У третій частині проповіді — молитві — автор просить Бога утвердити мир на землі і сприяти будівництву.
«Слово про закон і благодать» Іларіона характеризується всіма засобами ораторського мистецтва: багатством метафоричних порівнянь, епітетів, паралелізмів і повторень, риторичних фігур. Мова твору сповнена патріотичним пафосом. Усе це забезпечило цій проповіді тривалу популярність серед східнослов'янських проповідників.
