пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

Плужник

 

Автори-екзистенціалісти висвітлили проблему існування людини “наодинці” з буттям, яке єдина достовірна реальність. Творчість Євгена Плужника тісно пов’язана з філософією екзистенціалізму. Вражаючими, на нашу думку, є перегуки Плужникової лірики з “філософією серця” П. Юркевича, антропологічною теорією М. Шелера, елементами філософських систем С. К'єркегора, М. Гайдеггера, Г. Марселя, К. Ясперса. Наприклад, у збірці “Дні” Є. Плужника присутня Біблія (переважно як алюзія) [50, 63-64]. Це споріднює його лірику із релігійною системою екзистенціалізму.

У збірці “Дні” інтертекстуальна присутність Біблії є художньо й філософськи виразною. Перед нами софійна мистецька інтерпретація біблійних мотивів і образів. Можливо, християнські категорії в Плужниковій ліриці слід розглядати як архетипи, складові української ментальності. Поет використовує біблійні жанри - пророцтво, молитву, притчу, моральну сентенцію - із широкою амплітудою коливань: від прямого запозичення жанрової форми до окремих її рис, нюансів авторської інтонації включно.

Алюзія образу Ісуса Христа виникає в ранній ліриці Є. Плужника, в описі долі українського селянства: “знято тебе з хреста”. Поетика багатьох ранніх віршів із збірки “Дні” об’єднується образом землі, майбутнє постає як поле, на якому “зійде колись велетенський посів”, що перегукується з новозавітною притчею про сіяча.

Віра тлумачиться автором “Днів” як найвища фаза свідомості, вона стоїть понад гаііо. Шлях до віри зображено як складний, сповнений внутрішньої боротьби. Полемічна інтонація викликана тим, що, підносячись до віри, суб’єктивне “Я” долає перешкоди - вплив реалій неправедного сучасного, власні сумніви. Антитези зрідка мають прямий вислів, переважно вони є підтекстовими: “Я знаю Перекують на рала мечі  буде родюча земля Не ця І будуть одні ключі одмикати усі серця Я знаю Все буде так Пшеницями зійде кров пізнають Яка на смак любов Вірю.

У збірці “Дні” зображено відповідальність одного за всіх, що теж є біблійним концептом. “ - Тягарем минулі віки На стомлені плечі!” Християнське художнє мислення Плужника можна назвати апофатичним.

У поемі “Галілей” знайшли яскраве образне відтворення численні мотиви Плужникової лірики. У “Галілеї” уславлено любов до України, що виражено біблійним “Хай святиться ім'я твоє!” - поет наче записує в святці ім'я свого “голого і босого” народу-великомученика. Молитовно звертаючись до часу, він просить відродити славу своєї нації (що показано в традиційному образі квітування нового жита). “Хай розквітнуть нові жита Питним цвітом нової слави Гей, ти, муко моя свята, - Часе кривавий!”

У поемі створено апокаліптичну картину: розмовляючи з ніччю як з вищою одухотвореною силою, поет вимагає праведного суду над людьми, що втратили людяність (ідеться про підрадянську Україну 20-х років). Ніч, як вищий судія, повинна провести людей через страждання, щоб повернути їх до вищої істини, яка для Плужника полягає в повазі до людського серця.

У химерному поєднанні в одну поетичну надреальність дійсного і сфантазованого героєм полягає мистецька краса твору. Християнський персоналізм (Тейяр-де-Шарден) і екзистенціальна суб’єктивність тут виявлені у вдивлянні героя в глибини власного “Я”, в його увазі до індивідуального в інших.“Дні” - це образ існування, екзистенції в ліриці поета. Останні миті “днів” людина переживає дивно, бо близька смерть накладає на неї свій відбиток (психолог К.-Г. Юнг назвав це явище “дочасний відбиток”). Відбувається самовідчуження: “Ніби виконував ролю В нецікавій виставі”. Автор застосовує театральний ефект відчуження: він то “розчиняється” у вмираючому, то стає осторонь зі своїм власним відгуком-болем.

Окрім загального образу смерті, Євген Плужник створив оригінальний образ-переживання власної смерті. У поезії під назвою “Це снилось?...” розстрілюють його самого, ліричний герой “розчиняється” в полоненому.

 

Це снилось?.. На тихім світанні Багнети, і я біля стінки...

О, перші й довіку останні Мої півхвилинки!

Сон обривається, проте грань між реальним та ірреальним настільки розмита, що вони зливаються. Пережите в уяві залишає справжні карби на серці, спостереження чужих смертей забирають власну вітальну енергію - і в цьому “невесела правда”.

Якщо у збірці “Дні” смерть є насильницькою, то у “Ранній осені” акцентується на образі смерті природної і неминучої. З якими думками й емоціями, з яким станом душі підійти до останньої межі - ось що хвилює поета. У поезії “Все більше спогадів і менше сподівань...” він ледве відчуває, “як непомітно ближчає та грань, Що жде за нею прикінцевий спокій!”

Змінюється вектор особистісного часу: дедалі менше спрямованості в майбутнє - мрії, проекту і більше повернення в минуле - спогадів, досвіду. Емоційно зміни в собі сприймаються з гіркотою, проте без трагізму - розважливо, по-філософськи: “Така відміна, зрештою, мала: Колишні мрії досвід заступає”. У цьому творі думка про смерть летюча, рефлексія на неї суто інтелектуальна, у поезії ж “Цілий день якийсь непевний настрій...” замежовий холод фізично відчувається чолом і серцем, проймає на мить усю істоту героя. Містичним “містком” від смерті до людини стають “дві морозом знівечені айстри”: “Я відчув, як, протікавши звідти, Смертний холод перебіг по жилах!” [49, 58].

Поет створює емблеми смерті (надмогильна плита, череп), сумно іронізує над її невідворотністю і забуттям живими мертвих. За Плужником, наближення смерті загострює відчуття життя.

Остання Плужникова поетична збірка “Рівновага”, на противагу двом попереднім, підносить образ смерті. Автор створює психологічні пейзажі, передає трансцендентні відчуття і притаманні екзистенціалізму межові емоційні стани, вживає вишукані алюзії. Містичний зв'язок з цим світом мають ніч - “смерті ложе” - і снігова пустеля, яка дедалі частіше ввижається ліричному героєві збірки.

Плужник зображає смерть і як вільний вибір людини. Його герой не самогубець - християнське “не убий!” звернене поетом до всіх і до самого себе. Смертний вибір є внутрішнім, це вибір духу.

Розкривши релігійні образи творчого пера Плужника, апокаліптичність і багатозначність смерті не можна залишити поза увагою часопросторові? показники амплітуди коливань життя, а також мистецтво мовчання, як один із феноменів його творчості. Розвиток свідомості ліричного суб’єкта у віршах Є. Плужника відбувається за принципом екзистенційної діалектики - від зовнішнього до внутрішнього. Душа в суб’єктного “Я” приглушується ‘Т)аз шап” (М. Хайдеґґер), маскується з допомогою “регзопа”, проте час від часу “апіта” зболено виборсується, стає “на грані” (“Душе моя! Ти знов стоїш на грані...”).

Оригінальним у філософському й естетичному сенсі є художній хронотоп поезії Є. Плужника. Категорія простору в його ліриці тісно пов’язана з існуванням людини: простором людського існування виступають не фізичні метри і кілометри, а її індивідуальний час, у якому вона обирає (чи не обирає) себе.

Образ квадрата як символ замкнутого простору, що в нього закинуто людину, у поета мистецьки виразний і філософськи значущий:

 

Дві паралелі, два меридіани -

І от квадрат. Живи. Твори. Вмирай.

 

Плужникова образна логіка відповідає екзистенційній логіці М. Хайдеґґера. У центрі тріади поет ставить творчість.

Із творчістю, як відомо, у тісному зв’язку перебуває мовчання. Воно є зворотнім боком, який підсилює значущість творів або вказує на творчу кризу.

Плужникове “Що менше слів, то висловитись легше” вдивовижу точно відповідає Хайдеґґеровій тезі про те, що “велесловлення про щось не дає ані найменшої гарантії того, що процес осягнення просунеться вперед. Навпаки, багатослівне обговорення затуляє осмислене, - воно приводить осмислене до видимости ясности, себто до незрозумілости, притаманної тривіальному”. Протиставлення “багато слів - мало слів” є лише кроком Є. Плужника до справжньої антиномії, якою в його ліриці є “слово-мовчання”.

Мовчання Є. Плужника як “розкритість самого себе” виражається передусім у частому вживанні багатокрапок.

 

Знаю, як мало людині треба.

Спогадів трохи, тютюн, кімната...

Інколи краєчок неба...

... Симфонія Дев'ята...

 

“Вони говорять про замовчуване”, - пише М. Хайдеґґер про багатокрапки в сонеті Рільке. Те ж саме можна сказати стосовно Плужника.

У збірці “Дні” мотив мовчання здебільшого пов'язаний зі стражданням. Він переплітається з мотивом віри. “Мовчки зросте десь новий Тарас”, - пророкує Плужник появу нового національного генія, який подібно до Шевченка скаже усім найважливіше, але передусім - мовчатиме [45, 115].

У збірці “Рання осінь” образ мовчання втрачає експресивність і виникає поряд з образами спокою і досвіду. Коли у “Днях” мовчання пов’язується з болем, то в “Ранній осені” - із розплатою за той “ранній біль”.

 

Ні, на вуста усмішкою гіркою

Ляга мовчання мудрого печать...

Дар нелегкий ваш, досвіде й спокою,

Дар розуміти, знати і мовчать.

 

Мовчання в ліриці Є. Плужника відіграє роль вимірювання істинности мовчання. Ця роль мовчання у мові філософськи пояснена М.Хайдеґґером: “Мова основується всередині мовчання. Мовчання - найприхованіше вимірювання міри. Воно стереже міру, вперше задаючи її”.

 


12.06.2014; 23:59
хиты: 122
рейтинг:0
Гуманитарные науки
литература
литературная теория
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь