Куліш увійде в історію української літератури і театру, як творець необарокової драми. Генеза його стилю дуже складна. Українська традиція для Куліша часів його «97» і КОМУНИ В СТЕПАХ не сягала далі Тобілевича. Але опісля він засвоїв собі традицію українського вертепу, і скарби драматичних поем Лесі Українки (вплив останньої злегка помітний на ПАТЕТИЧНІЙ СОНАТІ). Куліш ріс у мистецькій атмосфері твор-чости Павла Тичини, Миколи Хвильового і Леся Курбаса та його театру «Березіль». Вони ж наштовхнули його на вивчення європейської і світової драми — від найновішої експресіоністичної — до найдавнішої — східньої. Суверенний мистець — Куліш не знав «чужеядія» — нічого не копіював чужого. В пролозі директора театру до інтермедії ХУЛІЙ ХУРИНА Куліш пише, що автор ніяк не міг укластися в рамки античної, Шекспірової чи Мольєрової драми, бо матеріял і дух часу такий великий і своєрідний, що «ніяк його туди не вбгаєш».
Світова традиція Куліша іде вглиб від сучасного йому експресіонізму (порив від серця до космосу, від факту — до суті явища, чортории пристрастей) через імпресіоністичну драму (система розірваних сцен, ліризм, ритмізація прози, піднесення ремарок до поетичного рівня, прихований психологічний підтекст) і далі через драму романтичну (самовбивча іронія Гофмана, патетично-витончений діялог Мюссе, синкретизм ан-титетичних елементів у Гюґо). Але найбільш близька була Кулішеві барокова драма Льопе де Веґа, Сервантеса, Шекспіра
— саме їхнім радісним світлим світовідчуванням та органічним поєднанням одвічних антитез: трагічного і комічного, «красивого» і «потворного», індивідуалізму і сильно розвиненого соціяльно-політичното інстинкту, гумору і патетики, яскравого національного патріотизму і світового міжнародного універсалізму. Кулішеві, як майстрові політичної злободенної комедії, безумовно імпонували злободенні сатири Арістофана, що їх саме в час Куліша перекладено було на українську мову. Велика музично-ритмічна стихія Кулішевих п'єс дала Курбасові можливість зливати у виставах в одно гармонійне ціле слово, музику і рух з силою, що нагадує стародавню драму Індії, Китаю і Японії.
На такій глибокій і широкій базі Куліш будував свій власний стиль, у якому українські національні первні реалізуються так повно, могутньо, що набувають загальнолюдського звучання. Куліш досконало знав і відчував український світ, його дух і найглибші традиції. А вже щодо України сучасної, то ліпшого знавця, ніж Микола Куліш, мабуть, не було серед письменників. Те само можна сказати про українську мову, яку він знав досконало, та ніколи не переставав її вивчати. Був він досить начитаний у ділянці філософії. Микола Куліш — один із найбільших у блискучій плеяді романтиків вітаїзму. Було в ньому щось од «барокової людини» (про неї ми згадували в літературних сильветах Бажана і Хвильового), що відродилась своєрідно на Україні 1917—33 років. Поринути в твори Куліша
— це значить поринути в український національний світ на всю його глибину і ширину. А що Куліш не був ніколи засліплений своєю безмежною любов'ю до України й української людини і викрив її найтрагічніші суперечності і слабості, то шлях через його український світ раз у раз виводить нас на вершини, з яких видно людство і вічність.
В змаганні України з комуністичною Росією за духову суверенність і власний свій духовий шлях Микола Куліш являє блискучу перемогу. От чому фізичне знищення Куліша супроводжувалось знищенням його драматургічної спадщини. Із 14 його п'єс Москва поки що дозволила користуватись тільки двома першими, ще учнівськими його драмами. Хвильовий урятував бодай «поправлені» для цензури НАРОДНИЙ МАЛАХІЙ і МИНА МАЗАЙЛО, видрукувавши їх у «Літературному ярмаркові». Святослав Гординський урятував і вможливив для доступу читача ПАТЕТИЧНУ СОНАТУ, видрукувавши її в «Укра-їнському видавництві» (Краків-Львів, 1943, 62 стор.), і то за найціннішим першим текстом її, що був поданий Кулішем «Березолеві», а не за текстом., що був змінений цензурою в час постави п'єси Таїровим у Москві. Правда, німецька цензура викинула із львівського видання дві сцени, в тому числі й сцену мітингу під проводом «товариша із Петербурга». За це тепер нападає Москва на Гординського і на Українську Вільну Академію в США, що перевидала три шедеври Куліша разом із спогадами його дружини. Примірники п'єс Куліша, що тимчасово були доступні Гординському, загубились під час війни. Чи не ліпшою відповіддю «націоналістичним фальсифікаторам», що врятували три ліпші п'єси Куліша, було б повне нефальшоване видання у Києві всіх його п'єс.
