пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

Винниченко Драми

 

33. Драматургія В.Винниченка: тематика, проблематика, особливості поетики.

Винниченко займає виняткове місце в історії української драматургії, українського модерного театру. Його твори значною мірою сприяли модернізації тогочасного українського театру, виведенню його на європейський рівень. Драми формою і своїм змістом витворювали своєрідну національну новаторську драматургію в дусі новітніх течій європейської драми - драм Ібсена, А.Чехова, М.Метерлінка. Їхня тематика, як і тематика інших творів письменника і драматурга, була цілком традиційною

  • дослідження людської особистості, морально-психологічне випробовування внутрішніх сил людини у боротьбі за утвердження свого "я". Але інтерпретація цих тем і морально- етичні проблеми, що поставали з творів Винниченка були новаторством в українській літературі початку 20 століття. Винниченкові п'єси руйнували канони сценічного дійства, які виношував етнографічний, романтично-сентиментальний і водевільно-розважальний український театр. Герої цих п'єс прагнули незалежності від будь-кого і будь-чого: моралі, приписів, умовностей. Вони прагнули бути "чесними з собою". Але, як зазначав сам Винниченко, ніхто з його героїв не був по- справжньому "чесним з собою", оскільки вони лише прагнули

 

цього. В.Винниченко розумів, що настав час європеїзувати український театр, тобто надати йому філософської глибини, гостроти морально-етичних колізій, динамізувати дію. Дискусії про тезу «чесності з собою» розгортаються у драмі «Мементо». В. вивчає буття ідей і носіїв цих ідей. Проблематика п'єс різноманітна. Першу третину складають численні психологічні драми, присвячені проблемам інтимних взаємин, родинних відносин ("Брехня", "Щаблі життя", "Пригвождені", "Чорна Пантера і Білий Ведмідь", "Пісня Ізраїля"). Друга третина складається з творів, де морально-етичну, духовно-національну проблематику сполучено з революційно-соціальною тематикою ("Великий Молох", "Метепіо", "Базар", "Дочка жандарма", "Гріх", "Між двох сил", "Пророк"). Третя група - сатиричні п'єси ("Молода кров", "Співочі товариства", " Панна Мара")

У драмах повною мірою виявляється вміння В.Винниченка зображувати внутрішні порухи душі героїв, поєднувати психологізм зображення із динамізмом акції. Часто автор, формуючи конфлікти, резонує, їх створюючи відповідні умови. Використання монологів дає підстави говорити про новий підхід драматурга до зображення своїх героїв, вірніше їх характерів. Він не лише розглядає психічний стан героїв як такий, виявляючи неабияку майстерність, але й використовує ці стани з метою підкреслення певних рис характеру, що в свою чергу впливає на розвиток конфлікту. І класична схема: проблема - характер - конфлікт є по-новому переосмислена драматургом. Творчу манеру письма В.Винниченка відрізняє більша надривність, експресивність, яка спостерігається вже від першого акту драми. Вирішуючи ідентичні проблеми, що були центральними на зламі століть, письменник ішов цілком оригінальним шляхом, проте світи його драм відображають найважливіші риси загальноєвропейського літературного процесу. Переступивши межі трансцендентних вимірів, В.Винниченко створив власну стильову манеру, яка розширила горизонт української літератури..

35. Особливості висвітлення проблеми «митець і мистецтво» в драмі Винниченка «Чорна пантера і білий ведмідь»

Це одна з найтривожніших п'єс автора, одна з найбільш "вдаряючих по нервах" своєю дисонансною образністю, яка грунтується на ефектному використанні вигадливої, нестандартної, можна навіть сказати, штучної ситуації, огорнутої в шати достовірної житейської історії. Це п'єса про трагедію митця, що стоїть на межі між чіпкою буденністю й вабливою урочістю вільного творення.

Питання про можливість "перебудови шлюбу" цікавило В.Винниченка у ширшому контексті проблеми "перебудови людини". Визволення особистості - так, але чи можливо самому істотно змінити себе? І як досягається гармонія? Яка дорога веде до щастя? Окрему людину, подружжя, родину, суспільство, людство... Потяг до універсальних питань з'явився у Винниченка ще в часи його літературної молодості, а тепер він, подібно до експериментатора, випробовував різноманітні сполуки, варіанти життєвих колізій. Його цікавили закони людського життя і можливість їх удосконалення. У цій лабораторії багато уваги приділялося біологічним чинникам людської поведінки, і не лише спадковості. Під "мікроскоп" Винниченка-прозаїка і Винниченка- драматурга не раз потрапляла гра інстинктів, що призводить до гострих внутрішніх конфліктів. Письменник так будує сюжети своїх творів, щоб випробувати силу інстинкту батька-матері, протиставивши їй силу інших почуттів, бажань, вольових установок.

У драмі "Чорна Пантера і Білий Медвідь" суперечності роздирають душу художника Корнія Каневича. У конфлікт вступають його батьківські почуття - і почуття митця. Вся жахливість ситуації для Каневича в тому, що він мусить зробити вибір: або дитина, або його ж картина, яку дружина вимагає продати, щоб роздобути грошей для лікування хворого Лесика.

Герої твору - художник Корній Каневич (він же позначений як Білий Медвідь), його родина: дружина Рита - Чорна Пантера, мати, син Лесик і богемне оточення їх - "митці, їхні коханки й моделі", - як сказано у ремарці.

Каневич — митець, і митець талановитий. Однак цей талант ще не ствердив себе, не заявив про себе належним чином. Витвір мистецтва, який має показати світу його талант, ще не створений. Живе він разом із родиною в Парижі, де в ательє, готуючись до Осіннього Салону, Каневич і створює шедевр. Полотно представляє собою алюзію на вічний біблійний сюжет Мадонна з дитиною на руках, для цієї картини позує власна родина Рита з Лесиком.

Життя родини проходить досить богемно. В домі постійно звучать суперечки та богемні дискусії про мистецтво та роль митців у ньому. Ця ж височінь культурного інтелекту свідомо перебивається автором, який вкладає до вуст Рити тривожну новину, яку вона постійно повторює. Дитина захворіла, потрібні гроші на ліки, на курорт. І цих грошей жінка вимагає саме від батька, від митця, який весь поринений у думки про мистецтво.

За Корнія змагаються дві жінки — законна дружина Рита, вона ж Чорна Пантера, та Сніжинка, вільна жриця мистецтва. Кожна з жінок вимагає від Корнія жертви, одна — заради родини, інша — заради мистецтва. Корній же не хоче обирати, більшу частину часу він ухиляється від вибору. З одного боку, він любить дружину і сина, з іншого — відчуває себе митцем та не може перебороти мистецькі пристрасті, що киплять в ньому. Ці пристрасті митця Рита називає типовим егоїзмом і чим дальш ревнує його до його майбутнього шедевру.

Ревнощі Рити багато що пояснюють у її поведінці: і ультиматуми, що їх вона оголошує Корнієві, і нелюбов до Сніжинки, і навіть такий екстравагантний вчинок, як демонстративне полишення домівки, чоловіка й смертельно хворої дитини. Безтактна грубість, небажання перейнятися інтересами й почуттями чоловіка, вколоти чи ударити якнайдошкульніше не виправдовуються вболіванням за здоров'я дитини. Рита вимагає і прагне грошей на ліки саме в той момент, коли чоловік взявся за пензель. І все це - зовсім не від нелюбові до Корнія, скоріше навпаки: це зрозуміле, хоча й брутально виражене бажання зосередити всю його увагу й почуття на собі, підігріти їх, довести до кипіння. Їй не вистачає уваги чоловіка і Чорна Пантера вирішує хоч у такий спосіб зосередити цю увагу на собі. Автор називає її Чорної Пантерою недарма, оскільки вона живе дикими почуттями, недаремно ж у ремарках автор коментує її вчинки й жести словами "дико" та жагуче. В цьому сенсі Сніжинка з її раціоналістичним поглядом на життя є цілковитою протилежністю Риті.

Корній же — роздвоєна особистість, що перебуває в конфлікті з самим собою. У ньому справді "дві сили ... стукнулись". Класична Винниченківська колізія, що відбиває реальні суперечності життя, в якому сім'я і мистецтво нерідко постають тими олтарями, кожен із яких потребує жертвоприношень.

Коли Корній каже, що "Лесик і Пантера - віки", він, по суті, погоджується зі словами Сніжинки про те, що "сім'я - це дикі, темні інстинкти, це звіряче". Корній прагне знайти для себе опору в житті. Так з'являються його репліки щодо "нових форм" сім'ї, в яких чується бунт: "Все для сім'ї! А чому сім'я для мене не робить? Рита хоче знати, що саме є отим більшим за сім'ю, і чує у відповідь: Творчість.

Конфлікт між подружжям загострюється і дедалі набирає ще більш потворних рис - у ньому боротьба самолюбства і воль, бажання кожного поставити себе, свою правоту вище - жорстка та нищівна війна, у вирі якої гине і дитина, і художній шедевр батька, і саме життя подружжя - все.

Недаремно Корній у цій боротьбі поступово втрачає довіру до дружини, до її застережень і сприймає їх лише як прояви самолюбства та егоїзму; втрачає розумні орієнтири в житті і Рита, яка робить немало дурниць. Врешті уся її етика щодо чоловіка виливається у бажання вчинити йому на зло.

Злісно, егоїстично, потворно вони змагаються одне з одним навіть над трупом дитини, втрачаючи реальне відчуття того, що відбувається; Рита, щоб не роз'єдналося їх тріо ("Ми троє - одно!") убиває в хвилину тяжкого душевного болю не тільки себе, а й його, більше того - знищує його картину.

У драмі В.Винниченка є сцена, яка засвідчує жорстокість тих вимог, що їх часом ставить перед людиною її творча пристрасть. Страждаючий батько Корній Каневич змушений поступитися художникові Корнієві Каневичу, який хоче зупинити мить, упіймати кінчиком пензля чудову блідість щойно померлого Лесика. Та ж жорстокість творчості, розщеплення Я творчої особистості, непідвладність мистецької пристрасті силі волі і розумові. Жага творчості поглинає його, не залишаючи ні часу, ні фізичних та духовних сил для чогось іншого, хай то буде навіть власна дитина. "Я мушу писати або... кінець всьому" - це вже голос всепожираючої пристрасті, життєвої потреби, яка бере гору над батьківським інстинктом, над потребою родинного затишку. Сніжинка виграє свою "дуель" з Чорною Пантерою. Те, що відбувається з Каневичами, підтверджує правоту її слів, звернених

до Корнія: "Ви хочете бути артистом? То мусите бути вільним. Артист не повинен мати сім'ї. Він - жрець".

Альтернатива, за Сніжинкою, досить жорстка: або родина - або мистецтво, або самець - або творець. Хочеш бути творцем - мусиш "звіра в собі вбити". Корній убивати нібито не збирається, він хоче бути з Ритою, навіть тепер, коли Лесика не стало, - але щасливого кінця в цій історії бути не може. Рита на те й Чорна Пантера, що "звір" у ній домінує. Аби прив'язати чоловіка до себе, вона вирішує вбити те, що є її суперником, те, що вона розуміє як суперника, а саме Корнієву картину. Те Мистецтво, яке вона втілює собою, те Мистецтво, якому віддався Корній, обираючи шлях митця, а не батька і чоловіка. Рита знищує полотно ножем, п'єса на цьому завершується, а нам зрозуміло, що лад від того в Каневичів не запанує, що жага творчості обов'язково нагадає про себе в Корнієві, адже він - у її владі.

У п'єсі перемагають не теорії, а знову ж таки природа (природні почуття любові до родини, до дитини - цих одвічних життєвих основ). Навіть Мистецтво - справжнє, велике Мистецтво - не може існувати в полярному холоді себелюбства, без тепла, без сув'язі рідних душ .

Отже, бачимо, що модернізм зробив митця стрижнем творчості, митець стає не просто суб'єктом, що творить, а й об'єктом, вибір, смаки, пріоритети і цінності якого також піддаються прискіпливому аналітичному розтинові. При цьому досить часто читачів спантеличує надмірна індивідуалізованість стилю і ускладнена форма оповіді, символічність, метафоричність.

Винниченкова ідея чесності з собою, яка передбачає здатність усвідомлення особистістю суспільних стереотипів і відтак можливість вивільнення від них, є перш за все художньою ідеєю, далекою від часто приписуваної їй однозначності. Ця ідея може бути як творчою, так і руйнівною. Об'єктивний зміст перших драм і романів письменника, в яких осмисленню цієї ідеї приділяється особлива увага, переконує, що ця за певних умов плідна ідея, ідея, що стимулює утвердження цінності особистості, не може слугувати абсолютною панацеєю у розв'язанні суспільних проблем. Згубність безоглядного підпорядкування індивіда будь- якій ідеї, руйнівність браку співвіднесення її з неосяжною дійсністю виразно розкривається в п'єсі

І.Нечуй-Левицький зовсім небезпідставно допускав, що драма "Чорна Пантера і Білий Медвідь", "мабуть, навіяна сюжетом роману Золя "Художники" (йдеться про роман французького письменника, відомий більше під назвою "Творчість").

Драма Чорної Пантери має дещо інші відтінки (в ній материнське начало дужче за все інше), - але природа драми - та ж, що і в Кристини. Початок її і першопричина - у трагічно всепереможній пристрасті митця, яка потребує самоспалення, цілковитого підпорядкуваня собі всього і вся.

37. Драма Винниченка «Закон»

 

Драматична п'єса — «Закон». Йдеться про суворий етичний та фізіологічний закон, який не має винятків: материнський обов'язок і материнська любов — чи не найпотужніша життєва сила. Екстравагантна героїня п'єси — Інна — силкується кинути виклик цій силі. Вона не може мати дітей, але конче хоче створити повноцінну родину, яку такою, на її переконання, робить саме дитя. Інна нав'язує чоловікові свій план: він повинен знайти (взяти за особисту секретарку) дівчину, спокусити її, щоб вона, завагітнівши і народивши, була змушена покинути немовля. Сурогатна мамуня отримає компенсацію і поїде геть, а щаслива родина виховуватиме спадкоємця. Спочатку план спрацював: найнята на роботу молоденька секретарка Люда справді закохалася у професора Мусташенка і виносила його дитину. Проте Інна не врахувала, що Люда не позбавлена материнського інстинкту і не захоче віддати свою кровинку. Збудований щасливий будиночок виявляється картковим і руйнується. Природу не переможеш, якщо вона — здорова. Інні вистачає мудрості зрозуміти це і відійти у тінь, щоб дати спокій і надію майбутній молодій родині.

  1. Для українського драматурга важливою була й проблема естетичних орієнтацій, його цікавило мистецтво "нової драми" Г.Ібсена; через трансформацію її художнього досвіду йому явно хотілося урізноманітнити палітру української драматургії, зробити її цікавою для європейського глядача. Повз Г.Ібсена в цьому сенсі пройти було просто неможливо, тим паче, що й своїми поглядами на проблеми взаємин особистості і суспільства, кохання і шлюбу він був вельми близький Володимирові Винниченку. Питання про можливість "перебудови шлюбу" цікавило В.Винниченка у ширшому контексті проблеми "перебудови людини". Визволення особистості - так, але чи можливо самому істотно змінити себе? І як досягається гармонія? Яка дорога веде до щастя? Окрему людину, подружжя, родину, суспільство, людство... Потяг до універсальних питань з'явився у Винниченка ще в часи його літературної молодості, а тепер, задумуючись над "проблемою статі", він, подібно до експериментатора, випробовував різноманітні сполуки, варіанти життєвих колізій.

12.06.2014; 22:06
хиты: 112
рейтинг:0
Гуманитарные науки
литература
литературная теория
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь