- Повість О. Кобилянської «Земля».
«Земля» — це соціально-психологічна повість Ольги Кобилянської, один із кращих творів про селянство не лише в українській, а й у світовій літературі. Поклавши в основу твору дійсні факти, письменниця створила глибоко індивідуалізовані образи селян, усім своїм єством пов'язаних із землею-годувальницею, засвідчила проникливе розуміння їхньої психології.
Повість написана у 1901 році, вона стала символічним утілення погляду авторки на стан українського суспільства на межі ХІХ-ХХ століть. Тема землі на час написання Кобилянською своєї повісті новою не була. Письменники цілого XIX століття вели мову про землю як головний спосіб життя людини, уособлення її мрій та надій. Земля заповнює собою душу людини, стає верхньою межею її існування, зором, голосом, цілим світовідчуттям. У повісті переважає темний, як сама земля, настрій. Пейзажі створені так, щоб показати присутність у землі сильного притягального начала, одночасно темного й просвітленого, не залежного від волі людини, навпаки, такого, що підкорює собі людину, лякає її нерозгаданими таємницями та містикою буття. Земля реагує на людину спонтанними емоціями, тому й логічного пояснення всього, що відбувається в Димках, письменниця уникає. Інтуїтивне відчуття й символічні знаки майбутнього заповнюють собою простір повісті. Анна бачить страхітливе видиво, що мчить на них із Михайлом із боку сусіднього лісу. Івоніка керується віщим сном у своєму раптовому рішенні йти до міста. Сава інстинктивно кидається на тварин, що не мають для нього жодного практичного інтересу. Опис сусіднього лісу відлунює неясною загрозою для персонажів твору тощо. Роль цих композиційних прийомів (візії, сну, пейзажу) умотивована художнім задумом - показати містичну владу, що має над селянами земля, безроздільно пануючи в їхніх умах, душах, вчинках і сокровенних бажаннях. У повісті змальоване життя родин Федорчуків, які тяжкою працею заробляли гроші, щоб купити землю. Кров'ю і потом дісталася їм земля. Вони продовжують на ній працювати і земля віддає їм належне. Земля посідає важливе місце в їхньому житті, і вони не уявляють себе без неї. Земля стає і джерелом конфлікту в творі. Сава хоче убити свого брата Михайла, щоб вся земля дісталась йому. Він вбиває свого брата, а його батько після смерті сина починає ненавидіти землю. На якій працював. Йому здається, що земля сміється з нього, він її проклинає. Таким чином ми бачимо, що земля відіграє дуже важливу роль в житті селянина, без неї він не він, земля керує життям людини.
В основі твору - морально-етична проблематика, заглиблення у філософську й навіть містичну царину. Наголошується, що хоч проблема власності на землю соціальна, авторка акцентує на морально-етичних проблемах, і для неї важливо пояснити причини того, що сталося, дослідити психологію кожного персонажа. Письменниця порушує проблеми:
- сакрально-містичний зв'язок людини і землі
- влада землі над людиною
- фатум, влада долі над людиною
- життя і смерть
- гріх і святість
- злочин і спокута
- любов і ненависть
- сумлінна праця на землі як священний моральний обов'язок, єдиний засіб і виправдання буття селянина
Головна ідея повісті сформульована у словах: «земля повинна бути для людини, а не людина для землі». Твір проймає життєдайна віра в духовне розкріпачення людини, в перемогу світлих начал життя.
