Найскладнішою п'єсою Франка є трагічна драма з сільського життя "Украдене щастя". Для її написання драматург скористався джерелом народних пісень.
1878 р. знайома Франка Михайлина Рошкевич записала в селі Лолин нову пісню "Про шандаря" і передала її письменникові. Зацікавившись піснею, він потім сам чимало зібрав таких пісень про тяжке життя жінок і написав спеціальне дослідження про жіночу недолю.
В образі Миколи Задорожного Франко змалював галицького селянина-трудівника у типових побутових і суспільних обставинах. В усіх портях драми, особливо в четвертій дії, показано складний психологічний процес, зміну в настроях, психології Задорожного. Франко підкреслив зростання свідомості й людської гідності Миколи.
Анна Задорожна після тяжкої внутрішньої боротьби насмілилась самій собі признатись, що жандарм Михайло Гурман для неї все. Відстоюючи право на щастя і любов, вона кидає виклик суспільству.
Озлоблений жандарм поставив собі за мету будь-що-будь "відкрасти" колись у нього украдене щастя. Усуває з дороги Миколу, зневажливо і брутально ставиться до всіх людей, немилосердний навіть у стосунках з Анною. Тільки помираючи, проявляє людські почуття - бере на себе вину за смерть.
Усі п'ять дій драми відбуваються у нерозривній хронологічній послідовності. Кожна дія - закономірне й необхідне кільце в загальному ланцюгу подій, але в той самий час вона являє собою ніби окреме ціле, маючи свою визначальну мету і відносну закінченість сенсу змісту, а також найвищу точку напруження. У свою чергу, в кожній яві теж звучить певна, вужча тема, підпорядкована загальній ідеї драми.
1 дія - поява жандарма в сім'ї Задорожних стала тим драматичним центром, з яким зв'язуватимуться всі наступні вчинки.
Дія поширюється, переходить з хати на сільський майдан, суперечності загострюються, все більше людей беруть участь у конфлікті, стають на чийсь бік, впливаючи на події.
2 дія - загострення протистояння між Миколою і жандармом, яке виливається в арешт.
3 дія - ворогуючими силами стають уже з одного боку жандарм з Анною, з другого уособлення думки "а що скажуть люди".
4 дія - кульмінація вчинків Анни - Микола для неї все.
5 дія - розв'язка.
Центр уваги драматурга - одержимість Анни любов'ю до Гурмана. Вона не усвідомлює цього, хоча внутрішній вогонь палить її душу. Завивання бурі за вікном і пісня про невірну жінку - все це співзвучне її тривозі. Звістка про появу на селі Гурмана розкриває зміст цього неспокою. Анна ніби жахається появи свого коханця, не хоче її. Насправді ж вона жахається свого безсилля зберегти честь заміжньої жінки. Вона боїться, що приписи моралі впадуть під натиском "грішної любові". Франко доводить, що мета існування людини - кохання. Ні Гурман, ні Анна не мали кохання взагалі. Їхні здібності, бажання, чекання не вдовольнялися, всі вони тільки приховані - у Анни за замками шлюбного обов'язку, у Гурмана за конкуренцією в жандармерії та жахами війни.
Кохання Франко підіймає як найвищий абсолют. Воно ламає всі соціальні, моральні і суспільні перепони.
Франко не робить "цапом відбувайло" нікого з трьох головних героїв. Психологічний об'єкт - кохання, вищий сильніший за Анну, і за Гурмана, і за Миколу.
Франко говорить кожним словом, кожною реплікою своєї п'єси - рабство соціальне, суспільне людина пережити може і переживає кожен день. Рабство без любові - неможливе, людина просто не може існувати без нього. "Рай - це неможливість більш кохати" (Ф. М. Достоєвський).
Еволюція Анни в тому, що вона може переступити через будь-що, але не через своє "я", яке вперто бажає кохати. Анна не лукавить. Вона не повія, вона - жертва. У неї всередині - порожнеча, яку просто не може заповнити слабовільний Микола. Тому вона подібна до героїні роману "Леді Макбет Мценського повіту" Лєскова, яка, спочатку опираючись пристрасті коханця, потім сама іде далі й далі, бажаючи долати будь-які перепони між ним і нею. Тому Анна відразу признається чоловіку, що вона нічого не відчуває до нього, тому що хоче бути чесною. Але ще раз присилувати своє "я" вона не здатна.
Ніхто з героїв драми не вийшов із боротьби щасливим. Але трагедія, що відбулася в хаті Задорожних, зумовила глибоку зміну характерів дійових осіб. Вона вразила й всіх селян, змусивши замислитись над питанням: "Хто тому винен?"
