поема ї. Франка «Мойсей» є видатним твором української дожовтневої літератури, «підноситься над своїми літературними аналогіями і поетичною силою, і глибиною думки»127. Проблема героя і маси, вождя і народу розв’язується в цьому творі в матеріалістичному, революційно-демократичному дусі. В поемі показано, що доля історичного поступу народу залежить від самого народу, що народ є творець історії. Герой, вождь виступає в поемі як концентрована енергія народу, втілення його найкращих прагнень і сподівань, а одночасно сумнівів і вагань. Народ обумовлює поведінку героя, він вирішує нарешті його долю.
Своїми ідеями і образами поема І. Франка «Мойсей» протистояла буржуазній, декадентській літературі, в якій проблема відносин героя і маси, вождя і народу розв’язувалась в реакційно-ідеалістичному дусі, в дусі філософії Шопенгауера, Ніцше, Штірнера, Карлейля та ін.
За актуальністю, глибиною філософської думки, мистецькою довершеністю образів поема І. Франка була і залишається одним з кращих творів не лише української, але й світової літератури про народ і його історичний поступ, про взаємовідносини між героєм та масою. Цей твір і сьогодні спрямований проти всіляких буржуазно-ідеалістичних реакційних теорій про роль героя в суспільному житті, на зразок тієї, що «народ є політичною твариною, яка вимагає, щоб нею керувала сильна особа» (де Голь) та інших неофашистських ніцшеанських теорій.
Поема І. Франка «Мойсей» має актуальне значення й сьогодні ще в одному плані. Матеріалістично розв’язуючи проблему вождя і народу, підкреслюючи, що значимість героя, вождя визначає в кінечному рахунку народ і що справжнім народним вождем може бути той, хто у своїй діяльності відбиває його прогресивні устремління, І. Франко приділив у поемі велике місце питанню про роль свідомості народу в історичному процесі. Адже трагедія Мойсея не лише в тому, що він зневірився в правильності обраного шляху боротьби за краще життя, а й у тому, що народ не підтримав його, не повірив йому, коли досягнення мети було вже близьким. Це привело до духовного краху і фізичної смерті героя.
І. Франко як політичний діяч, революціонер надавав великого значення питанню про рівень свідомості народу, серед якого він працював. Ще в поемі «Смерть Каїна» в алегоричному образі сліпого Лемеха І. Франко показав згубність низького рівня свідомості для народу, що вбиває оновленого Каїна, який йде до народу з серцем, повним братньої любові і добра. В філософсько-політичній поемі «Мойсей», що була написана в період революційної ситуації, І. Франко ставить питання про свідомість народу ширше і глибше. Від рівня політичної, соціальної і національної свідомості народу залежить успіх революційної спроби, перемога революції. Тому проблема визрівання свідомості народних мас, піднесення свідомості народу займає в поемі «Мойсей» таке велике місце. І. Франко вірив у народ, вірив у могутні сили революційного оновлення, що приховані в його недрах. В поемі «Мойсей» відбито і піднесено до рівня глибокого художнього узагальнення біль поета за відсталість народу, за його низьку свідомість, показано визрівання цієї свідомості на шляху розчарування і надій, падіння і піднесення. І водночас могутнім оптимістич-ним акордом підкреслено, що, незважаючи на всі труднощі і жертви, тимчасові відступи і невдачі, — світле майбутнє за народом. В цьому вічне і неперехідне, епохальне і міжнародне значення твору І. Франка «Мойсей».
Філософська глибина, народність образів і ліризм поеми «Мойсей» є вдячним матеріалом для музичного відтворення величного твору І. Франка.
Ще на початку XX ст. український композитор Я. Смеречанський написав музику для чоловічого хору на уривок з поеми «Мойсей» (монолог Мойсея з десятого розділу поеми — «О, Ізраїлю, якби ти знав…»).
На тексти Франкового «Мойсея» написав музику і видатний український радянський композитор С. Людкевич. Він поклав на музику монолог Мойсея з десятого розділу поеми (для тенора у супроводі фортеп’яно) і крім того створив симфонічну поему на тему XX глави поеми.
Треба думати, що поема «Мойсей», як і ряд інших поетичних творів І. Франка, буде джерелом творчого натхнення ще не для одного покоління радянських композиторів.
Відомо, що в критичні хвилини народ титанічним зусиллям волі здобувається на самозахист і народжує оборонця честі, гідності та взагалі майбутнього. Так було з Шевченком і дещо – з І. Франком, який далі, після Великого Кобзаря, прокладав шлях до майбутнього свого народу, хоча його прагнення не були належно оцінені сучасниками.
Підсумком його глибинних роздумів над проблемою пророка й народу, тривожних переживань поета за долю народу, його громадсько-політичний і духовний поступ стала поема «Мойсей» - вершинне за силою думки й красою художньої форми явище не тільки в поетичному доробку Франка, а й усієї української та взагалі світової літератури.
Поема була написана 1905 року, коли автор уже мав великий життєвий досвід. Послуговуючись біблійним сюжетом про пророка єврейського народу Мойсея, який сорок років веде свій народ крізь пустелю до обітованої землі, до щастя, І. Франко надає біблійним сценам метафоричного, притчево-алегоричного звучання. У його трактуванні Мойсей – постать велична й трагічна, народ же ставить до нього неабиякі вимоги, переклавши на нього всю відповідальність. Не задовольняючись словами про «обіцяний край», громада докоряє пророкові, а він залишається вірним своєму обов’язку всупереч усьому. Він знаходить у собі сили пробачити тим, хто його проганяє, зневажає.
Особливим ліризмом і драматизмом пройняті розділи про внутрішні тривоги Мойсея після вигнання його з табору. Не зумівши власними зусиллями втамувати біль, знайти розраду, він виходить на розмову з Богом. Проте молитва не рятує пророка, не допомагає. Спровокований Азазелем, Мойсей піддається, хай і на короткий час, зневірі, за що й покараний богом Єговою, бо той, хто сумнівається, не може бути духовним провідником народу.
Мойсей помирає, а сутність його трагізму в тому, зо він помирає в переддень щасливого майбутнього народу: сорок років долав він тяжкий шлях і, дійшовши до омріяної землі, побачивши її, він так і не ступив на неї, померши біля брами сподіваного раю. Така була його доля…
Зображуючи трагізм самопожертовного подвигу, І. Франко не говорить про трагічність творчих зусиль духовного наставника, пророка, адже ж його смерть пробудила в народі небачені сили, сколихнула його до боротьби за свободу. Слово пророка дало сходи: він породив і відродив іншого героя – народ. А висновок поеми такий: народ великий, якщо він народжує пророків; без вождя, без духовного провідника неможливий поступ народу до висот свободи й цивілізації. Підтвердження цьому – життєвий і творчий подвиг самого поета, нащадки якого пішли «у мандрівку століть із його духа печаттю».
