Збірка «Зів’яле листя» поділена Іваном Франком на три цикли – три жмутки. Це – три періоди любові, кожен з яких починається якимсь фактом, якоюсь подією, і закінчується теж якимсь фактом чи подією. Зустріч, знайомство, любов ліричного героя, і «не надійся нічого» з уст героїні, - зміст «Першого жмутка». «Другий жмуток» – смуток за втраченим, оплакування. «Третій жмуток» - відчай за втраченим назавжди, коли вже нічого чекати. Коли ж була затіяна суперечка про те, кому ж все-таки, тобто якій «чарівній незнайомці», має належати збірка, то виявились справді дивні речі. Багато віршів Франко написав і особисто подарував іншим жінкам. Правда, тут не потрібно забувати однієї дуже суттєвої деталі: Франко розглядав свою лірику як літературну фікцію з правами громадянства, а тому, наприклад, вірші, написані для Юзефи Дзвонковської, він з цих же міркуваннь посилав Уляні Кравченко. До честі Уляни Кравченко, вона не приписувала собі цих віршів [5: 91].
Розподіл збірки на три жмутки трактують по-різному. Є припущення, що вірші «Третього жмутку» були написані внаслідок переживань Франка з приводу шлюбу коханої з іншим. «Целіна Журовська брала шлюб зі Здіславом Зигмунтовським 15 лютого 1896 року. <...> Після цієї дати шлюбу починаються вірші, що ввійшли до «Третього жмутку» збірки. Що це? Випадковість? Про всі або майже про всі свої збірки Франко залишив якісь спогади, залишилось якесь листування, з котрого можна судити, як визрівав задум написати ту чи іншу річ. А про «Зів’яле листя», якщо не рахувати листа до Кримського 1898 року – ні слова... А може, прийнявши до уваги останній факт, шлюб Целіни у 1896 році,- можна й по-іншому трактувати три жмутки «Зів’ялого листя»? «Перший жмуток» – знайомство з героїнею, її відмова та байдужо-вбивче: «Не надійся нічого». Бідний герой, як сказав би Франко, отримавши гарбуза, вирішує, що його шанси марні, а тому поступається з дороги. В автобіографічному плані це звучало б так: Франко одружується, тобто герой виходить із гри. Але знову «сумні рефлексії». Рана від попереднього не загоїлась. Мучить туга. Це – «Другий жмуток». «Третій» – героїня втрачена назавжди. Виходить заміж. Все зникає. Франко залишається Франком, а герой гине. Сам обрав собі таку дорогу. Так хотів – і так сталось. Для чого жити, коли таке життя...» [5:91].
Мотиви збірки поезій «Зів’яле листя» органічно детерміновані життєвою драмою самого Івана Франка, передусім нездійсненим коханням до Целіни Зиґмунтовської, котре тривало, за свідченням самого письменника, більше десяти років. Окремі дослідники також простежують вплив на зміст ліричної драми образів інших жінок: О.Рошкевич, Ю.Дзвонковської. Цим можна пояснити неоднорідність структури образу жінки в «Зів’ялому листі» [1:117].
Франко в першій передмові до збірки пояснює джерело поетичних мотивів, образів збірки і свій поетичний задум: з ліричних окликів зітхань, проклять щоденника самогубці він видобув фактичну основу, місця «повні сили і виразу безпосереднього чуття...» [24:16]. Відчувши настрій щоденника, поет системазував ліричні мотиви і уклав їх у три жмутки. Отже, автор передмови не бажає ототожнювати себе із ліричним героєм, показує себе лише упорядником, не привласнюючи собі цілком «ліричну драму». Ліричний суб’єкт збірки «Зів’яле листя», як застережено автором, є самовбивцею, котрий заподіяв собі смерть через нещасливе кохання. Щодо автора передмови він виступає ліричним персонажем, максимально віддаленим, відстороненим у силу своєї індивідуальної долі. Але щодо читача суб’єкт переживань постає безпосередньо через ліричне «я», котре страждає, мучиться і зводить рахунки з життям [1:117]. Це вже не герой біографії Івана Франка, але повноцінний володар власної долі, який реалізується формально через потік свідомості ліричного героя.
У передмові Франко характеризує самогубця неоднозначно: негативне ставлення до його непристосованості у суспільному житті, прихована іронія по відношенню до факту самогубства через нещасливе кохання, співчуття до трагедії людини і митця. Ставлення до героя підпорядковане меті автора – відокремитися від суб’єкта переживання збірки. Франко, таким чином, маскує себе у передмові. М.Марковський тлумачить це як створення літературної фікції, «не бажаючи, мабуть, щоб критика копалась в його душі...» [1:119].
Доведено, що щоденник, згаданий у передмові все-таки існував («Щоденник Супруна»). Між ним і збіркою «Зів’яле листя» текстуальних збігів майже немає. Схожість відчувається лише на рівні концепції книги (діалектика буття і смерті, їх взаємопереходи), на рівні жанрово-композиційної структури («Зів’яле листя» можна назвати теж лірико-трагічним щоденником). Відбувалася також певна трансформація образів і мотивів щоденника (стеження за таємницею обличчя коханої, благання єдиного слівця надії, розгорнуте порівняння безнадійно закоханого з жебраком, почуття вини самогубця перед матір’ю тощо). Із 61 твору збірки «Зів’яле листя» 34 поезії якоюсь мірою перегукуються з мотивами та образами щоденника Супруна [12:267].
Функцію збереження образу автора у збірці виконували авторські передмови і коментарі.
У «Передньому слові до другого видання» І.Франко аналізує типи реакції читачів на появу «Зів’ялого листя»: 1) засудження песимізму поета; 2) співпереживання суб’єктові лірики; 3) тлумачення поетичних мотивів через біографію поета [1:120]. Образ героя-самогубці в попередній передмові і був створений з метою уникнути реакції третього типу. Але критики все одно тлумачили поезії, виходячи з його біорграфії, тому він мусив застерегти вдруге: «...Мені здається, що й без автобіографічного ключа вони [поезії] мають самостійне літературне значення» [24:20].
Деякі франкознавці при аналізі «Зів’ялого листя» частково або й зовсім обходять біогріфічні матеріали, які послужили для його створення. Багато з них важають, що марна справа відстежувати корені, з яких виростає літературний твір. Але сам Франко в листі до А.Кримськоко (26.08.1898) писав: «Ще в гімназії я влюбився був у дочку одного руського попа Ольгу Рошкевич... Наша любов тяглася десять літ, батьки зразу були прихильні мені, надіючися, що я зроблю блискучу кар’єру, але по моїм процесі 1878-1879 р. заборонили мені бувати в своїм домі, а в 1880 р. присилували панну вийти заміж за іншого... Се був для мене важкий удар і сліди його знайдете в «На дні» і в віршах «Картка любові». Пізніше я познайомився з двома руськими поетесами, Юлією Шнайдер і Климентією Попович, але жодна з них не мала на мене тривкого впливу. Більше враження зробила на мене знайомість з одною полькою, Йосифою Дзвонковською. Я хотів женитися з нею, та вона, чуючи в собі початки сухіт, відправила мене і в кілька рік пізніше вмерла як народна вчителька... Фатальне для мене було те, що, вже листуючись з моєю теперішньою жінкою, я здалека пізнав одну панночку польку і закохався в неї. Отся любов перемучила мене дальших 10 літ; її вплив були мої писання «Маніпулянтка», «Зів’яле листя», дві п’єски в «Ізмарагді »... Після сього вам буде зрозуміла п’єска «Тричі мені являлася любов» в «Зів’ялім листю» [30].
Біографи встановили, що та панночка – Целіна Журовська. Одначе було б невірно вважати тільки її прообразом героїні «Зів’ялого листя». Сам Франко підказує, що смерть коханої, описана в збірці, не вигадка (його друге кохання – Юзя Дзвонковська – справді померла). До того ж в ліричній драмі є згадка про «лілею білу» - Ольгу Рошкевич. Отже, Франко в «Зів’ялому листі» створює узагальнений і досить абстрактний жіночий образ. Він «дбає» про цілісний єдиний монументальний портрет коханої, до якої постійно звертається його трагічне «я».
О.І.Дей зауважив, що «портретні риси коханої, її краса передаються у віршах «Зів’ялого листя» досить узагальнено, не індивідуалізуються і це глибоко продуманий хід, адже ж ліричний герой не мав змоги придивлятися до ідеалу свого серця, образ коханої був більше витвором його уяви, мрій, ніж реальною постаттю» [19:116].
«По моїй думці, лірична поезія тілько тоді може мати для нас інтерес, коли поза нею рисується в нашім умі і в нашім серці справді інтересна нещоденна особистість її автора» [26:87]. Ці Франкові слова дають змогу зрозуміти героя «Зів’ялого листя». За масштабами мислення в ньому можна впізнати франківську особистість, і хоча поставити знак рівності між героєм і автором не вдається, відчувається, що то і є Франко з його не тільки любовними, а й громадянськими «боліннями».
У 17-19 номерах «Зорі» за 1891 рік І.Франко друкує анонімно 9 поезій, об’єднавши їх спільним заголовком «Зів’яле листя», вжитим тут уперше. Цикл своєю тематикою набирає певних контурів. Основним є мотив нерозділеного кохання. Щоб надати йому літературного оформлення, поет включає до нього поезії, які були написані раніш і зовсім не пов’язані з Ц.Журовською, а стосуються О.Рошкевич і також є автобіографічними. Це поезії «Не знаю, що мене до тебе тягне», «Не раз у сні являється мені», «Твої очі, мов те море». [19:113-114]
Мотив «Зів’ялого листя» наявний у першому вірші «По довгім важкім отупінню». Цей твір є немов прологом до «Першого жмутку». Він свідчить, що цикл присвячено саме їй, «тій, я ій готовий був колись віддати ціле життя, а сьогодні дає тільки жмуток зів’ялих листків» [19:114].
Невдачі Івана Франка в особистому житті знаходять своє відображення у «Першому жмутку» збірки.
І. Франко довго писав листи Целіні Журовській, але відповіді не отримував. Спитавши одного разу, чи буде так продовжуватись і далі він отримав ствердну відповідь. Враження від цього випадку надихнули поета на вірш «Не надійся нічого!», написаний 1 грудня 1885 року, згодом включений до «Першого жмутку» «Зів’ялого листя»
Дослідники творчості Івана Франка розглядають другий жмуток «Зів’ялого листя» як ліричне інтермеццо поміж першим і третім. Основний зміст поезій циклу – роздуми поета з приводу втрати милої. Немає в ньому відгуків на якісь конкретні події, які були б поміж героями, крім поезій першої й вісімнадцятої, в яких наявні автобіографічні елементи. Цикл розкриває духовний світ лричного героя. Тут гама його переживань, роздумів, рефлексій [19:114].
«Другий жмуток» починається лірикою, що стилізована під народні пісні, і суб’єктом переживання в якій є складне умовне «я» («Ой ти дівчино, з горіха зерня...», «Ой ти, дубочку, кучерявий...»); або голос суб’єкта відсутній: емоція розгортається через «голоси» алегоричних персонажів («Червона калино, чого в лузі гнешся...»).
Вже в першому вірші – «В Перемишлі, де Сян пливе зелений» поет розповідає легенду про «чвірку», що невідомо де взялась серед ясного дня і, вилитівши на лід, провалилась і згинула на очах у всіх людей, мов якийсь привид. Легенда нагадує поетові нещасливу зустріч з колишньою коханою [29].
Саме на мості над Сяном поет стояв та думав
Про щастя те, що наче, сонний привид,
Явилося, всміхнулося і щезло,
Лишивши жаль по собі невмирущий [24:62].
У тому Перемишлі тепер живе Целіна. Франко багато разів їздив туди, ніхто не знав, чому він так часто почав там бувати.
Целіна Зигмунтовська була для Івана Франка вимріяним ідеалом, образ якої він склав собі у своїй уяві:
Я не тебе люблю, о ні,
Люблю я власну мрію,
Що там у серденьку на дні,
Відмалечку лелію [24:76].
Коли І.Франко довідався про одруження Целіни (якого насправді не було), перестав бачитися з нею. «Рана ніби загоїлась» [5:85]. Зовнішньо він став спокійний, але насправді весь біль поет описував у віршах, вносячи в них автобіографічні елементи:
Чого являєшся мені
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні, сумні...
У 1896 році сталася подія, яка дала І.Франкові поштовх і матеріал до написання поезій, які повністю склали «Третій жмуток» «Зів’ялого листя». Це заміжжя Ц.Зигмунтовської за старшим чоловіком, який мав солідну посаду [19:114].
«Третій жмуток» написаний в загальному песимістичному тоні. На це вплинуло кілька подій. Тут і невдачі 1895 р. у справі отримання праці в університеті, програння на виборах парламенту Австрії. Але дві події 1896 р. були найважливішими. Перша із них – це усвідомлення, що Целіна втрачена навіки, і друга – хвороба поета, загострення якої припадає на літо 1896 р. [19:116].
В поезіях «Третього жмутку» можна без зусиль відшукати автобіографічні елементи. Одні з них стосуються біографії поета того часу, інші є спогадами минулого (наприклад, звернення до матері в ХІІІ поезії) або визнання, що «тричі мені являлася любов» [19:116].
Антон Крушельницький, порівнюючи три жмутки «Зів’ялого листя», робить таке припущення: «Той крик болю у першому жмуткові, той культ болю у другому, переходить у визвілля болю у третьому жмуткові» [1:132]. Справді, це так, якщо під «визвіллям» розуміти самогубство ліричного героя.
У «Третьому жмутку» сконцентровано всі фабульні компоненти збірки (кохання – неприйняття – розлука – зневіра, духовна смерть – самогубство) [1:138]. Голона психологічна суперечність глибоко закорінена у свідомості самого героя, що особливо наголошено у вірші «Матінко моя ріднесенька...». Тут осмислюються три недолі, які супроводжують його все життя: 1) бажання досягти високого ідеалу; 2) хлопське походження, соціальна невлаштованість у становому суспільстві; 3) гордість («...горда душа, Що нікого не впустить до свого нутра, Мов запертий огонь сама в собі згора» [24:132]). «Послідовно ці «недолі» стають у такий ряд: темперамент і характер; соціальний стан (власне до цього найбільше тяжіє поняття «доля» у всій збірці); ціннісні орієнтаціїї в житті» [1:139]. В цій поезії можна простежити автобіографічні мотиви, адже Целіна Журовська відмовила Івану Франку саме через невдоволення його соціальним статусом та статками. «З погляду психоаналізу, герою властивий комплекс «геніального хлопа» [1:139]. Осмислюючи свою недолю, герой прогнозує єдиний правильний вихід для себе – смерть:
Я не хочу на світі завадою буть,
Я не хочу вдуріть і живцем озвіріть –
Радше темную ніч, аніж світло зустріть
