пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

Стороженко Марко Проклятий

Роман “Марко Проклятий” дослідники оцінювали по-різному. Зок­ре­ма, Б. Лепкий вважав, що для цього твору характерні “оригінальність те­ми, сміливість літературного наміру, широкість малюнку, його пластич­ність, його психологічне багатство, а врешті гарна, дуже гарна мова”. Сти­льові особ­ливості роблять, за його словами, “тую поему одним з архи­творів ук­ра­їнського письменства”[1]. Протилежної думки дотримувався Д. Чи­жевський, який зазначав, що для історичного образу в О. Стороженка не вистачило знань, тому “це велике торсо має менше інтересу, аніж дрібні опо­ві­дан­ня...”[2]. Самобутність і неповторність Стороженкового творіння визнав Є. Нах­лік: “Марко Проклятий” – оригінальний експеримент фольк­лор­но-мі­фо­логічного, “химерного”, історичного роману”[3].

Більшість учених справедливо наголошує на тісному зв’язку ук­ра­їн­ського твору з європейською готичною прозою. У ньому письменник зоб­ра­зив незвичайні події, показав пекельні жахи, моторошну жорстокість, кро­во­змішування, переслідування, катування. Крім того, образ Марка Проклятого створений за традиціями готичного роману як образ людини з сильним, ім­пульсивним характером, з некерованими амбіціями і прист­рас­тями. Однак ро­ман О. Стороженка має й свої особливості, бо написаний у руслі на­ціо­наль­ної традиції. Мабуть, тому створена готикою цілісна картина світу ввібрала у себе нотки сміхової культури. Таким чином, “Марко Проклятий” – це не класичний чорний роман, що повинен викли­ка­ти страх. На відміну од тво­рів Ч. Метьюріна, М. Льюїса, в романі О. Сторо­жен­ка змальовано лише декілька моторошних епізодів. Але, порівнюючи його, наприклад, із відомим романом “Замок Оранто” Г. Уолпла, переко­ну­ємося, що в “Маркові Прокля­то­му” закладений гли­бокий дидактичний зміст. Адже в романі Г. Уолпла персонажі – маріонетки, які бояться, коли цього хоче автор. Вони нічому не вчать і не навіюють страх. На противагу їм, персонажі у творі “Марко Про­клятий” викликають страх, повагу, огиду, нерозуміння. Вони думають, прий­ма­ють рішення та діють самостійно, хоча іноді їх переслідує фатум – не­мож­ливість змінити визначеного Вищою Силою. У Стороженковому творі від­сут­ній також основний готичний символ – собор як утілення не лише духу ли­царських часів, а й важливої системи цінностей, підсвідомих пристрастей, некерованих бажань та інстинктів. Воднораз там присутня “філософія зла”, що розглядається як ме­тафізичний первень. Адже без неї не могла існувати рівновага, гармонія всесвіту. Таким чином, людина всього лише пішак у вічній боротьбі добра і зла. Разом із тим тема “жахів” у цьому творі пе­ре­ос­мислюється у бур­лескно-травестійній тональності (Марко у пеклі). І хоча картини страху, на перший погляд, мають зворотний, комічний ефект, біль­шість із них най­частіше несе у собі виховне дидактичне призначення. На­пев­не, тому готичний роман в українській літературі розвинувся у формі “хи­мер­ного” роману, з різними химерами, чортівнею, козацькими пригодами.

Дуже важливе місце у романі “Марко Проклятий” займає міф, який виступає “абсолютною реальністю, у якій нема місця сумнівам”[4]. Не­да­ремно цей твір – одне із джерел розвитку “химерної” прози XX століття. Для українського “химерного” роману характерна “орієнтація на фольк­лор­ну ос­нову, що оживає в давньому українському бурлескові, в деяких опо­ві­дан­нях О. Стороженка, небилицях С. Руданського, в нестримній фан­та­зії народних казок…”[5]. Крім того, головний персонаж роману “Марко Прок­ля­тий” від­тво­рений згідно з традиціями готичного роману. Марко – лю­дина, яка має сильний характер, проте не вміє керувати своїми бажаннями. Цей образ можна порівняти з іншими, досить подібними між собою, персонажами сві­то­вої літератури, зокрема, з головними героями романів “Мельмот-блукач” Ч. Метьюріна та “Монах” М. Льюїса. Архетипом Мель­мо­та і Марка Прок­ля­того став Агасфер, який вдарив Ісуса Христа, коли Той ішов на Голгофу. Са­ме через це він був покараний безсмертям і вічним мандру­ван­ням. Агасфер – образ Вічного Жида, який виступає ворогом і свідком Христа, грішником, покараним таємничим прокляттям. Поява Агасфера у готичних романах вва­жається поганим знаком. Прокляття Мар­ка Проклятого також має при­носити нещастя людині, яка спілкувалася з ним. Водночас він виступає носієм надії, уособленням важкого шляху спокути. Образ Марка Проклятого ніби під­крес­лює, що злом, силою не мож­на досягнути земного блага, благо­словенного Бо­гом. Саме через прок­лят­тя образ Агасфера співвіднесений із Ісусом Хрис­том. Вони повинні обов’язково зустрітися ще раз. І лише після навернення Агасфер зможе перетворитися на добрий знак для всього світу. Так само і Марко Прок­ля­тий бере участь у національно-визвольній боротьбі, щоб спокутувати свої гріхи. Адже тільки коли у його “кам’яне” серце потрапить, хоч на макове зер­нятко, жаль до ближнього, тоді й відбудеться зустріч із Богом. Любов, а не “жорстока справедливість” повинна здобути перемогу у важ­кій боротьбі за волю. Марко усвідомлює цього відразу, тому його без­смерт­ний земний шлях дуже виявився довгим і складним. У романі немає справж­ньо­го хрис­тиянина, який не тільки на словах чи окремими справами дотримувався би Бо­жих законів, а й здатен був віддати себе повністю Богові, стати прик­ла­дом для інших. Дорога покути Марка Проклятого вчить кожного, як потрібно жити.

Крім міфологічного коду, О. Стороженко розкрив релігійний та на­ціонально-історичний, зосередивши більше уваги на елементах готичних чи романтичних. Письменник створив низку образів-символів, заклавши в їхній зміст фольклорні ознаки. Він відійшов від реальності, намагаючись розкрити морально-етичний пласт, що базується на християнських догмах.

Повість "Марко Проклятий" сам Стороженко визначає як жанр поеми. Твір написаний на основі народних переказів і легенд, про що свідчить сам автор. І до цього часу існує приказка: "Товчеться, як Марко по пеклі". Головний герой за свої вчинки не може знайти ніде спокою, носячи страшенно важку торбу, що символізує вагу гріхів, які треба спокутувати.

Образ Марка Проклятого, вимальований на основі народнопоетичної творчості, набуває символічних ознак. М. Зеров, досліджуючи творчість О. Стороженка у контексті тогочасної літератури, висуває таку думку: "Образ Марка Проклятого, задуманий первісно як образ вічного мандрівника, ускладнився потім рисами великого грішника. Його блукання – це і є рамка, в яку вставляються епізоди, пов'язані з часами Б. Хмельницького". [16; 222-223]

Повість О. Стороженка "Марко Проклятий" досить неоднозначно була сприйнята літературною критикою. П. Гулак-Артемовський залишив схвальні відгуки про цей твір. В той час Г. Житецький засуджує ідеалізацію старовини та вільне поводження з історичними та етнографічними матеріалами. Житецький висловлював досить критичний погляд про те, що творчість О. Стороженка не сприяє розвиткові літературного процесу.

А. Іщук вважає, що творча діяльність О. Стороженка займає досить помітне місце у літературі. Дослідник зауважує, що твір досить легкий для сприймання: "Інтерес читача викликається майстерністю зображення окремих картин, окремих рис вдачі як головного персонажа – Марка, так і козаків – учасників визвольної війни та представників польської шляхти. Олексі Стороженку вдалося в окремих моментах реалістично змалювати відвагу і молодецтво запорозьких козаків, цікаво розробити ситуації з пригодами Кобзи в замку князя Євремії Вишневецького тощо". [27; 14] Автор схвалює позитивне ставлення Стороженка до козацтва і його боротьби за соціальне та національне визволення.

Потворні форми людських характерів розробляються в образах Марка і Кривоноса. Визначення трагічної долі Марка як вічного блукача О. Стороженко пов'язує з народженням його в нелюдських умовах, коли його батькам довелося вести важку боротьбу з ворогами України. Вигодуваний кров'ю пташенят, пізніше Марко вчиняє ряд злочинів, зокрема, вбивство багатьох невинних людей. За вбивство матері й сестри його проклинає з того світу батько. Марко блукає по світу, намагаючись спокутувати свої гріхи.

О. Стороженко зробив істотний внесок у розвиток української прози. Він збагатив форми організації сюжету, об'єктивної оповіді від імені автора, засоби романтичної поетики.


12.06.2014; 14:18
хиты: 154
рейтинг:0
Гуманитарные науки
литература
литературная теория
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь