Розрита могила
Безпосереднім поштовхом до написання вірша стали розкопки археологічних пам’яток, зокрема могил (курганів), проведення яких в 30 — 40-х рр. пожвавилось в Україні. В Шевченкові часи могили були характерною рисою українського степового ландшафту, чимало їх зустрічалося й поблизу Березані. Поет, як і інші українські письменники, вважав могили пам’ятками епохи козаччини. Звідси — негативне ставлення до розкопок могил (воно виявлено вже у поемі «Гайдамаки»). Могили у Шевченка — не тільки типова деталь пейзажу України, а й символ її героїчного минулого. Поширений у фольклорі та творчості романтиків, образ могили — один із постійних у Шевченка. Як і в його сучасників, він має амбівалентний характер: могили — свідки слави і безслав’я, боротьби за свободу і пригноблення. Образ могили як уособлення духовної сили українського народу, його боротьби за волю постає в ранніх Шевченкових творах — поемі «Іван Підкова», вірші «Думи мої, думи мої...». Інше семантичне наповнення дістає образ могили в заголовному образі вірша «Розрита могила». Це — «узагальнений до символу образ України, пограбованої царизмом» (Івакін Ю. О. Коментар до «Кобзаря» Шевченка: Поезії до заслання. — К., 1964. — С. 126).
Чи ти рано до схід сонця Богу не молилась... — ці й наступні рядки нагадують діалог з народної пісні «Ой чи ж бо я сама на світі одная...»:
— Чи ти мене, моя мати, в церкву не носила,
Чи ти мені, моя мати, долі не впросила?
«І в церкву тебе носила, Богу молилася,
Така тобі, моя доню, доля судилася».
(Труды этнографическо-статистической экспедиции... собранные П. П. Чубинским. — С. 356).
Ой Богдане! Нерозумний сину! — В цих і наступних рядках вірша — зверненнях-докорах персоніфікованої матері-України до гетьмана Богдана Хмельницького, стилізованих під народні голосіння, Шевченко вперше називає винуватця і причину кризового становища України. Цю причину він бачить в історичній помилці Б. Хмельницького — підписаному ним 1654 р. у Переяславі акті приєднання України до Московської держави, що обернувся для українського народу ліквідацією його здобутків на шляху до створення власної держави, неволею (кріпацтвом), руїною.
Степи мої запродані Жидові, німоті... — Йдеться про передачу колоністам земель Запорозької Січі після її зруйнування 1775 р. військами Катерини II. Перші німецькі колонії були засновані 1789 р. на острові Хортиця та в Павлодарському і Новомосковському повітах Катеринославської губернії переселенцями з Пруссії (Багалей Д. И. Колонизация Новороссийского края и первые шаги его по пути культуры. — Киев, 1889. — С. 89 — 90). У 1845 р. на півдні України налічувалось вже близько ста тисяч німецьких колоністів. Єврейська колонізація причорноморських степів почалася пізніше — в 1807 р. засновано перші колонії на Херсонщині, однак через відсутність у переселенців досвіду ведення сільського господарства довго вони не протримались (Там само. — С. 95 — 96). Пишучи про /694/колонізацію українських степів євреями, Шевченко міг мати на увазі родину баронів Штігліців — царських придворних банкірів, яким належали землі, де була колись Стара і Нова Січ (Івакін Ю. О.Коментар до «Кобзаря» Шевченка: Поезії до заслання. — С. 131). У 1843 р. Шевченко побував на острові Хортиця й, можливо, у селі Покровському.
Сини мої на чужині, На чужій роботі. — Ймовірно, Шевченко пише про козаків, яких після поразки війська гетьмана І. Мазепи у Полтавській битві 1709 р. та падіння гетьманської столиці Батурина було заслано Петром І на північ до Фінської затоки копати в болотах канали й розчищати місце для розбудови Петербурга. Надзвичайно важкі умови роботи спричинили загибель десятків тисяч людей (див. коментар до поеми «Сон», 1844 р.).
І могили мої милі Москаль розриває... — Вбачаючи в розкопках курганів наругу над національними святощами, Шевченко протестував проти розкопок з позицій народної моралі: за нею, розривати могили — великий гріх. Могили не були пам’ятками козацької доби. Як встановлено пізніше, обряд поховання померлих під насипом зберігався на території України до початку другого тисячоліття н. е. (приблизно до XIII ст.).
А тим часом перевертні Нехай підростають... — Перевертнями Шевченко називає українців, які з корисливою метою нехтували національними та соціальними інтересами рідного народу. Асиміляцію української старшини, котрій для заохочення надавались у вічне володіння земля, села та кріпаки, російська влада почала проводити з початку XVIII ст. Особливо посилилася проімперська орієнтація української знаті після 1785 р., коли Катерина II зрівняла її з російським дворянством, що відкривало можливості зробити кар’єру й отримати адміністративну посаду на вищому державному щаблі. Типовий носій цієї набутої «малоросійської» ментальності виведений Шевченком в образі «землячка... з циновими гудзиками» у поемі «Сон».
Якби-то найшли те, що там схоронили... — тобто волю, яка «Лягла спочить... А тим часом Виросла могила» («Думи мої, думи мої...»).
Містерія (грецьк. — таїнство) — різновид романтичної алегорично-символічної поеми, для якої характерні поєднання фантастичного з реальним, символіка, філософічність, тяжіння до драматизації. У містерії Шевченка основний містичний мотив — віщування народження (за надприродних умов) двох близнят-антагоністів, один з яких — національний месія, рятівник України, другий — її кат. Спостерігати цю надзвичайну містерію зібралися звідусюди три пташки, три ворони та три лірники.Три душі — образи, що спираються на народні вірування про митарства душ, які караються навіть за мимовільні, несвідомі гріхи; вони уособлюють у поемі українську свідомість і духовність трьох зламних періодів української історії — за Б. Хмельницького, І. Мазепи та царювання Катерини II. Три ворони — символи зла, демонічно-руїнницьких сил в історичній долі українського, російського та польського народів; їх об’єднує прагнення знищити українського месію. Епілог поеми сповнений віри у відродження нації, духовні скарби якої укриті у великому льосі, недосяжні для будь-яких ворогів-поневолювачів.
Юрусь — син Б. Хмельницького Юрій. Був гетьманом у 1659 — 1663 та 1677 — 1681 рр.
...цареві московському Коня напоїла В Батурині, як він їхав В Москву із Полтави. — Мова йде про повернення Петра І з-під Полтави після розгрому шведів (насправді він прямував до Польщі на зустріч з польським та прусським королями).
Як Батурин славний Москва вночі запалила, Чечеля убила... — Йдеться про трагічні сторінки української історії початку XVIII ст.: оскаженіле знищення московським військом 1 листопада 1708 р. за наказом О. Д. Меншикова столиці І. Мазепи Батурина та всіх його мешканців, що сталося внаслідок зради прилуцького полковника І. Носа. Дмитро Чечель — батуринський полковник, мужній захисник Батурина, вірний І. Мазепі.
Мазепа Іван Степанович (1644 — 1709) — видатний державний діяч, гетьман Лівобережної України (1687 — 1708). Багато зробив для розвитку освіти, культури, мистецтва в Україні, щедрий меценат. Довідавшись про плани Петра І ліквідувати українську державність, шукав шляхи виходу України зі складу Російської імперії, а також зовнішню силу, на підтримку якої можна було б опертися. Коли військо шведського короля Карла XII, що йшло на Москву, в жовтні 1708 р. завернуло в Україну, І. Мазепа з кількома тисячами козаків приєднався до нього. Після поразки шведського війська в Полтавській битві 1709 р. І. Мазепа та Карл XII з рештками війська відступили до турецьких володінь, де І. Мазепа 22 вересня 1709 р. помер. Шевченко не раз писав про І. Мазепу в своїх творах («Іржавець», «Чернець», «Близнецы»), згадував його в археологічних та археографічних нотатках.
Чута — назва лісу поблизу Суботова.
Радзивілл, Потоцький — польські магнати. Володіли величезними маєтками в Польщі, Литві й в Україні. Брали участь у польському повстанні 1830 — 1831 рр. Після його придушення емігрували в Париж і практично відійшли від визвольної боротьби польського народу. /730/
Три указа накаркала На одну дорогу... — Йдеться про будівництво залізниці між Санкт-Петербургом та Москвою.
Карамзіна, Бачиш, прочитали! — Тобто «Историю государства Российского» М. М. Карамзіна (1766 — 1826), видану в 12-ти томах у 1816 — 1826 рр., позначену наскрізною тенденцією звеличення московської монархії. Шевченка обурювало в праці М. М. Карамзіна насамперед те, що в ній цілу київську добу зображено як органічну складову частину історії Московської держави.
Із шведською приблудою... — Йдеться про шведського короля Карла XII, який наприкінці жовтня 1708 р. вступив з військом в Україну.
Ромен, або Ромни — повітове місто Полтавської губернії над річкою Сулою (тепер районний центр Сумської області). Тут мова йде про нещадну розправу над козацькими старшинами — спільниками І. Мазепи наприкінці 1708 р. загоном «Малоросійських козаків», вірних Петрові І.
...а такими, Просто козаками, Фінляндію засіяла; Насипала бурта На Орелі... на Ладогу Так гурти за гуртом Виганяла та цареві Болота гатила. — За часів Петра I українські козаки брали участь у війні з Швецією, зокрема на території Фінляндії; багато козаків зігнали також на будівництво Петербурга і фортець, на зведення укріплень на річці Орелі, на риття Ладозького каналу тощо. У війні з Швецією, а також на важких земляних роботах загинуло багато людей.
Мучитель — російський цар Іван IV Грозний (1530 — 1584).
Петруха — російський цар Петро I (1672 — 1725).
«Пчела» — «Северная пчела», російська політична і літературна газета, що виходила в Петербурзі у 1825 — 1864 рр.
Тясьмин — притока Дніпра, на якій стоїть Чигирин, колишня резиденція Б. Хмельницького.
Ярчук — за народним повір’ям, собака, що народжується видющою, з вовчими зубами.
Яси — місто в теперішній Румунії, тут 1652 р. старший син Б. Хмельницького Тиміш одружився з Розандою, дочкою молдавського господаря (князя) Лупула.
Берестечко — тепер місто Горохівського району Волинської області. Під Берестечком у червні 1651 р. відбулася кривава битва Б. Хмельницького з польською армією. Зрада татарського хана Гірея, тодішнього тимчасового союзника Б. Хмельницького, дала змогу полякам виграти бій. Козаки зазнали великих утрат.
Зіновій — друге ім’я Б. Хмельницького.
Олексій — російський цар Олексій Михайлович (1629 — 1676), за царювання якого 1654 р. Україна була приєднана до Московської держави.
